Кіцмань, Кіцманський район, Чернівецька область (продовження)
Учасник революційного підпілля у 30-і роки Д. Руснак, згадуючи про діяльність Кіцманської комуністичної організації, писав: «Мене, зовсім тоді ще молодого сільського парубка, залучив в один з осередків Ю. Снятинчук. Контакт з керівниками організації ми підтримували через зв’язкового, який приносив нам завдання і політичну літературу. Ми гуртом студіювали «Маніфест Комуністичної партії», праці В. І. Леніна, розповсюджували одержані листівки, збирали кошти у фонд МОДРу.
Дні Жовтневих свят наша група завжди відзначала урочисто. У 1933 році слухали доповідь пропагандиста ЦК Комуністичної партії Румунії. Він привіз також 250 листівок, які ми вночі розклеїли на будинках і у парках Кіцманя. На хаті-читальні вивісили червоний прапор. Велику роботу ми розгорнули по збору коштів для республіканської Іспанії, куди з Буковини поїхало кілька десятків чоловік. Тільки підпільники Кіцманя зібрали їм на дорогу 20 тис. лей».
Під керівництвом комуністів у Кіцмані активно діяла комсомольська організація, яка 1939 року налічувала в своїх рядах понад 50, а разом з навколишніми селами — 150 членів. Серед перших комсомольців Кіцманя були згадувані брати Юрій і Петро Фівчуки, Д. Руснак, Василь і Юрій Снятинчуки, В. Марковський, В. Легкун та інші. П. Фівчук виконував роль зв’язківця між центральними комсомольськими органами і кіцманськими комсомольцями. Він часто привозив і поширював нелегальну літературу, яку одержував у Бухаресті, Яссах, Клужі та інших містах Румунії.
Комсомольці Кіцманя проводили серед трудящих агітаційну роботу, збирали кошти у фонд допомоги політичним в’язням, брали активну участь у підготовці революційних виступів, мітингів.
На час возз’єднання Північної Буковини з УРСР у Кіцмані мешкало 4895 чоловік, у т. ч. 4080 українців. Основним заняттям населення було сільське господарство, хоч переважна більшість селян була безземельною і малоземельною. На червень 1940 року у Кіцмані налічувалося 170 безземельних дворів, 721 — з кількістю землі до двох га, 256 — від 2 до 5 га і тільки 33 — понад 5 га, у т. ч. 4 куркульські двори мали від 10 до 20 гектарів землі.
Про ноту Радянського уряду урядові боярської Румунії мешканцям Кіцманя стало відомо в той же день, 26 червня 1940 року. Комуністи і комсомольці міста організували урочисту зустріч визволителям. Д. М. Гешко та О. 3. Руснак приготували червоний прапор з вигаптованими на ньому зіркою та серпом і молотом. 28 червня 1940 року в Кіцмані відбувся багатолюдний мітинг, у якому взяли участь не лише жителі міста, а й навколишніх сіл. Протягом однієї години зібралося 5 тис. чоловік. За цей час селяни обладнали трибуну, прикрасили її червоними прапорами, квітами. З привітанням на честь бійців-визволителів, з глибокою подякою їм за визволення на мітингу виступили В. О. Марковський, І. В. Павлюк та П. І. Фівчук.
З першого ж дня визволення, користуючись правами, наданими Радянською владою, трудящі активно включилися в будівництво нового життя. Активних учасників революційного підпілля за часів окупації Північної Буковини, котрі мешкали в Кіцмані, висунуто на керівну роботу в органах Радянської влади по інших селах і районах Чернівецької області. Д. М. Руснака було обрано головою Герцаївської міської Ради депутатів трудящих, а пізніше — заступником голови виконкому Герцаївської районної Ради депутатів трудящих.
Селяни одержали землю. їм було подано допомогу посівним матеріалом, реманентом та робочою худобою. Значну роль відіграла Кіцманська МТС, організована в серпні 1940 року, яка укладала договори з селянами на обробіток їх землі машинами, забезпечувала на вигідних для них умовах сільськогосподарським реманентом. МТС допомогла селянам-одноосібникам успішно проводити сільськогосподарські роботи в час весняної посівної кампанії 1941 року, внаслідок чого план сівби по індивідуальному сектору було виконано на 102 проценти.
Переконавшись у перевагах колективного господарювання, частина селян Кіцманя 13 березня 1941 року організувала сільськогосподарську артіль, яка об’єднала 49 господарств. Вони усуспільнили 130 га землі, 14 коней, 13 плугів і 22 борони. Артіль очолював Є. А. Руснак.
В перші місяці після возз’єднання партійні та радянські органи провели значну роботу по охороні здоров’я трудящих міста. Якщо в умовах гніту румунських бояр населення фактично було позбавлено медичної допомоги через високу плату за неї, то Радянська влада забезпечила безплатне лікування. У Кіцмані було відкрито лікарню на 25 ліжок, в якій працювало 22 лікарі та фельдшери.
Швидко розвивалася і культура Кіцманя. В школах було запроваджено безплатне навчання, здійснювалася ліквідація тяжкої спадщини минулого — неписьменності дорослого населення. Всі школи забезпечили потрібною кількістю підручників, зошитів, обладнанням для кабінетів. На роботу в Кіцмань приїхали кваліфіковані вчителі.
З листопада 1940 року Кіцмань став районним центром Чернівецької області. Райком партії і райвиконком, міська Рада спрямували свою діяльність на зміцнення Радянської влади. Місцеві працівники свої організаторські здібності віддавали великій справі Леніна. Д. М. Гешко в минулому брала активну участь у підпільних гуртках, організовувала жінок на боротьбу проти румунських гнобителів. А з перших днів на посаді заступника голови Кіцманської міськради вона зуміла згуртувати навколо себе актив, особливо жінок. В усьому Д. М. Гешко показувала приклад, не шкодуючи сил та енергії. Вона їздила до Москви на сільськогосподарську виставку, провела ряд бесід про досягнення Радянського Союзу. Д. М. Гешко за сумлінну і невтомну працю було обрано депутатом Верховної Ради УРСР.
Але сонце свободи і щастя знову затулили хмари насильства і неправди. Чорними круками налетіли на радянську землю в червні 1941 року гітлерівські орди. Почалася Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників.
Відчули смертельне дихання війни і трудящі Кіцманя. Ескадрильї ворожих літаків часто кружляли над містом і розстрілювали з кулеметів мирне населення. В Кіцмані з великою активністю проходила мобілізація до лав Червоної Армії. В райвійськко-мат прийшло багато юнаків з проханням негайно відправити їх на фронт. Чимало трудящих у перші дні війни вийшли на спорудження оборонних рубежів. Мешканці міста і району організували також винищувальний батальйон, що налічував 80 бійців. Під керівництвом обласного комітету партії було створено і залишено в Кіцмані для підпільної боротьби проти загарбників групу комуністів.
8 липня 1941 року в Кіцмань вступив каральний загін СC на чолі з майором Гессом. За доносами куркулів, серед яких був і один з активних діячів оунівської організації — кіцманський адвокат Григорян, есесівці того ж дня заарештували 50 радянських активістів, 17 з яких через кілька днів розстріляли в Лужанській долині. Серед них М. І. Снятинчука, И. І. Макотру, Є. Макотру, П. І. Гайдая, М. І. Литвинюка, М. В. Кантемира та інших. В. Марковську розстріляно лише за те, що її син був активістом.
Згодом у місто прибув батальйон румунських солдатів під командуванням підполковника Гилбу. Карателі заарештували ще 30 жителів Кіцманя за те, що вони роззброювали румунських солдатів у червні 1940 року. На довгі роки тюремного ув’язнення було засуджено радянських активістів О. Марковського, В. Марковського, І. Андрійчука, І. Чопика, Івана та Миколу Павлюків, Андрія, Євгенія, Карла і Михайла Ткачуків, О. Кушнірчука, М. Кантемира, О. Пігуляка та інших.
Проте і в жорстоких умовах фашистського режиму трудящі Кіцманя продовжували боротьбу. Вони саботували розпорядження окупантів, відмовлялися платити податки, ховали хліб, ухилялись від роботи, виявляли непокору в різних формах. Префект Кіцманської волості 14 березня 1942 року доповідав, що «населення Лужан і Кіцманя на протязі 7 днів після снігопаду по нашій вимозі на очищення шосейних і залізничних шляхів не виходить. За весь час вдалося вигнати 4 особи замість 460 чоловік».
Вдруге зустрічали трудящі Кіцманя армію-визволительку наприкінці березня 1944 року. 28 березня першими у місто ввійшли воїни 45-ї танкової бригади полковника М. В. Моргунова, які переслідували ворога в напрямі Чернівців. В Кіцмані було поновлено діяльність райкому партії, міської Ради депутатів трудящих. Головою міськради обрали депутата Верховної Ради Української РСР Д. М. Гешко.
350 уродженців Кіцманя у роки Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної Армії боролися проти німецько-фашистських загарбників. 98 кіцманців за бойові заслуги удостоєні урядових нагород. Серед них В. М. Гура, І. Ф. Жучкан, В. М. Кравчук, Д. М. Руснак, Г. М. Філіпчук та інші.
Свято бережуть у своєму серці мешканці Кіцманя пам’ять про тих, хто віддав своє життя в боротьбі проти лютого ворога: братів Івана та Василя Павлюків, Василя, Петра та Михайла Сохолотюків, М. О. Павлюка, М. О. Вовковича, І. В. Снятинчука, І. В. Довбошука, а також тих, що склали свої голови в боях за визволення Кіцманя. Героям-визволителям при в’їзді у місто встановлено пам’ятник, біля якого завжди квіти від вдячних кіцманців.
В грудні 1947 року до міської Ради обрано 35 депутатів. 28 грудня 1947 року відбулась перша після війни сесія Кіцманської міськради. До складу новообраного виконкому міської Ради ввійшли М. В. Гошовський, М. Д. Кантемир, А. І. Ко-сенчук, І. В. Кривий, В. Д. Павлюк, М. Д. Сохолотюк та І. М. Фівчук. На цій же сесії затверджено чотири постійні комісії: сільськогосподарську, бюджетну, культурно-масову та шляхову, які очолили депутати М. Д. Кантемир, І. М. Фівчук, А. І. Косенчук і М. Д. Сохолотюк.
У квітні 1944 року поновлено діяльність райкому ЛКСМУ, секретарем якого обрали П. Булаха. Протягом перших трьох місяців своєї роботи райком провів реєстрацію комсомольців, збір першотравневих подарунків фронтовикам і пораненим воїнам, а також дітям-сиротам.
Німецько-румунські загарбники завдали Кіцманю значної шкоди: зруйнували промислові підприємства, машинно-тракторну станцію, комунальне господарство, якому заподіяно збитків на суму понад 65 тис. карбованців.
Відбудовні роботи у місті розгорнулися відразу ж після визволення його. Вже у 1944 році в Кіцмані почали працювати млин, олійниця, майстерні побутового обслуговування. Значні зміни у промисловості міста сталися в середині 50-х років, коли було побудовано маслозавод. Це одне з найбільших підприємств району.
У забезпеченні населення товарами широкого вжитку важливу роль відіграв побутовий комбінат, який об’єднав усі галузі місцевої промисловості: швейну, взуттєву, деревообробну та інші.
У розвитку артільних господарств району значне місце посіла Кіцманська машинно-тракторна станція, яка відновила свою роботу 1945 року. MTС подавала також допомогу одноосібним господарствам, з якими уклала договори, що забезпечило повне завантаження машин на весь сезон. Тільки у липні МТС обмолотила селянам зернові культури з площі 1165 гектарів.
Весною 1945 року селяни Кіцманя організували колективне господарство, в яке об’єдналось 27 дворів. Спираючись на допомогу держави, яка весною того ж року надала позичку — 137 цнт насіння, зростала артіль. Вже 1945 року колгоспники домоглися певних зрушень. Зросла й оплата праці. На трудодень було видано 5,2 кг зерна і 2 крб. Наприкінці року за успіхи, досягнуті в розвитку громадського тваринництва, колгосп «Радянська Буковина» було нагороджено перехідним Червоним прапором райкому КП України та райвиконкому.
В грудні 1947 року в Кіцмані створено ще одну сільськогосподарську артіль. 1950 року обидва колгоспи об’єднано в господарство ім. 1 Травня. На лани колгоспу прийшли трактори МТС. Всі сільськогосподарські кампанії було проведено в стислі строки із застосуванням високої агротехніки. Старанна праця хліборобів, ретельний догляд за посівами, дбайливе ставлення до громадського майна — все це забезпечило зміцнення економіки артілі.
Колективне господарство все більше розкривало перед кіцманцями свої великі переваги. Вирішальною передумовою всіх досягнень артілі була повсякденна діяльність партійної організації. З 15 членів і одного кандидата в члени партії 13 працювали безпосередньо в колгоспному виробництві. Д. М. Руснак очолював правління колгоспу, І. В. Дмитрук, Б. Г. Крицул, І. А. Іллюк — рільничі бригади, М. Г. Ткачук — ланку, Я. Р. Тодорюк працював агрономом, Г. Д. Вовкович — трактористом, Г. І. Боровий — зоотехніком, М. О. Бризгалін — шофером. Буваючи повсякденно у гущі мас, комуністи ніколи не випускали з поля зору питання про те, як зробити вагомішим внесок артілі до загальнонародної справи, домогтися більш високої продуктивності праці; підняти ще вище свідомість та згуртованість всіх трудівників; що треба зробити, щоб колгоспники жили заможніше. Кожен комуніст показував приклад у праці, особистим словом запалював хліборобів, тваринників і механізаторів на нові трудові звершення. Тільки 1953 року комуністами та агітаторами проведено 1300 бесід на політичні, культурно-освітні, сільськогосподарські та інші теми.
У лютому 1959 року, в зв’язку з ліквідацією Суховерхівської сільради і приєднання території села до міста Кіцманя, колгоспи «Радянська Армія» та ім. 1 Травня знову було укрупнено і нове господарство названо «Радянська Буковина». Обговоривши на відкритих партійних зборах 2 грудня 1959 року заходи виконання завдань семирічки, комуністи колгоспу накреслили широку програму діяльності щодо здійснення взятих зобов’язань. Особливу увагу було приділено розгортанню соціалістичного змагання, зокрема руху за комуністичну працю. 1963 року за звання колективів і ударників комуністичної праці в артілі боролися 160 трудівників.