Новоселиця, Новоселицький район, Чернівецька область (частина третя)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Активно діяли в Новоселиці осередки МОДР. Один з них очолював робітник залізничних майстерень С. Ковач, другий, жіночий,— Ш. Ліпіс. Члени цих осередків також поширювали нелегальну літературу, вели підпільну роботу, збирали кошти для допомоги політв’язням.
Економічна криза 1929—1933 рр. лягла важким тягарем на плечі трудящих. У Новоселиці вся промисловість була представлена лише птахорізкою та олійницею, примітивною, малопродуктивною. Всі роботи на обох приватних підприємствах виконувались вручну. Експлуатація робітників була нестерпною. Особливо в жахливих умовах працювали 150 робітників птахорізки, Робочий день тут був ненормований, зарплата дуже низькою. Як згадують ветерани праці Г. Д. Задорожний та Г. К. Сланін, «…робочий день тривав 12—14 годин. А покалічишся чи захворієш,— в той же день виженуть з роботи. То й працюєш, бо за ворітьми різниці десятки безробітних чекають роботи. Соціального забезпечення, платних відпусток ми не знали».
Економічна криза ще більше загострила класові суперечності, привела до дальшого посилення революційної боротьби. У відповідь на це румунські власті, сигуранца посилили переслідування комуністів, активістів міста. Жандарми вживали всіх заходів, щоб розкрити і розгромити партійну організацію. В кінці 1931 року їм вдалося напасти на слід новоселицького підпілля. Були проведені масові арешти, а згодом суди.
У складних умовах терору і переслідувань трудящі Новоселиці не припиняли боротьби. Вони були глибоко переконані, що єдинокровні брати з Радянського Союзу, які успішно будували соціалізм, допоможуть їм визволитись з-під гніту окупантів. І ця надія здійснилась.
28 червня 1940 трудящі міста з величезною радістю зустрічали свою визволительку — Червону Армію.
11 листопада 1940 року за рішенням Верховної Ради УРСР був створений Новоселицький район з центром у м. Новоселиці.
Перед трудящими міста відкрились широкі можливості для будівництва нового життя. Натхненником і організатором соціалістичного будівництва стали Новоселиць-ка районна і первинні партійні організації, створені зразу ж після визволення. Першим секретарем РК КП(б)У був обраний Ф. І. Жиленко, другим — І. М. Вихров. Разом з тим у Новоселиці стали діяти професійні та інші громадські організації, через які районна парторганізація згуртовувала трудящих, спрямовувала їх зусилля на будівництво нового життя. Передова місцева молодь, робітники і службовці поповнювали ряди ВЛКСМ. В числі комсомольців-активістів Новоселиці були Б. П. Коцюбинський, Л. В. Дроздовський, О. М. Чернелецький, В. Г. Лутаєв та інші. Секретарем Новоселицького РК ЛКСМУ був Г. Я. Дяченко.
Трудящі міста вступили на шлях соціалістичного будівництва. ЦК КП(б)У і республіканські органи направили в Новоселицю для зміцнення району кваліфікованими кадрами 130 партійних, радянських і господарських працівників, у т. .ч. 71 комуніста та 46 комсомольців.
Велику роботу по соціалістичному будівництву в Новоселиці проводила міська Рада депутатів трудящих на чолі з І. А. Зибіним.
Радянська влада, націоналізувала промислові підприємства, поміщицькі землі, банк і засоби зв’язку. За короткий час у місті і районі було ліквідовано безробіття, налагоджена робота підприємств та установ. Став до ладу лісопильний завод, організовані столярна, шевська і кравецька артілі, розширені виробничі площі шкіряного заводу.
Було відкрито чотири школи, у т. ч. середню з українською мовою та семирічну — з молдавською мовою викладання. Всі діти шкільного віку були охоплені навчанням. Створювались умови для ліквідації неписьменності, яка серед дорослого населення досягла 80 процентів.
Найкращий триповерховий будинок міська Рада віддала під Палац піонерів. Було відкрито Будинок культури, реконструйовано кінотеатр.
На належний рівень піднято медичне обслуговування трудящих: почали працювати поліклініка, диспансер, дитяча консультація, значно розширено лікарню. А за румунського панування працювала лише одна лікарня, але й та медичну допомогу подавала тільки за високу плату. А тому не дивно, що смертність була великою. Лише в 1931 році в Новоселиці зареєстровано 64 народження і 39 смертей, причому серед померлих була 31 дитина. З перших днів Радянської влади почалася активна боротьба медиків з смертністю взагалі, а з дитячою — особливо.
Яскравою демонстрацією політичної і трудової активності трудящих Новоселиці були вибори до Верховної Ради СPCP та Верховної Ради Української РСР 12 січня 1941 року. У виборах взяло участь майже все доросле населення міста, яке віддало свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
Трудящі Новоселиці з великим політичним і трудовим піднесенням наполегливо перетворювали в життя виробничі плани 1941 року.
З початком Великої Вітчизняної війни Новоселицька районна парторганізація всю свою роботу підпорядкувала вимогам воєнного часу. 23—24 червня 1941 року були проведені районні збори партійного активу і загальні збори в селах, які пройшли під лозунгами: «Всі на священну боротьбу з фашистськими загарбниками!».
Районний комітет партії організував допомогу прикордонним частинам, забезпечував їх фуражем, продовольством тощо. На другий день війни в Новоселиці був створений винищувальний батальйон чисельністю 270 чоловік і направлений на захист радянських кордонів.
Активну участь у боротьбі з німецько-румунськими загарбниками брали, зокрема, Ф. І. Жиленко, І. М. Вихров, Д. І. Богачов.
Сім днів невеликі групи прикордонників спільно з місцевим населенням героїчно стримували чисельно переважаючі, до зубів озброєні озвірілі орди фашистів. В цих боях віддали своє життя за Вітчизну прикордонники Тарасівської та Ванчиковецької застав, зокрема К. А. Зубов, О. Ю. Бурковський, П. М. Молчанов, М. О. Рожиєв та інші. їх поховали в міському парку. Імена трьох останніх відновили недавно червоні слідопити Ванчиковецької восьмирічної школи.
Прикордонникам і бойовим загонам із числа партійно-радянського активу подали допомогу радянські війська, що підійшли з тилу.
5 липня 1941 року Новоселиця була окупована; німецько-румунські карателі розпочали масові розстріли. В ніч з 5 на 6 липня окупанти зібрали близько 400 мирних жителів Новоселиці, вивезли за місто і в протитанковому рові розстріляли. Після війни на цьому місці новосельчани спорудили обеліск пам’яті жертвам фашизму. Переслідуванням і репресіям були піддані 1600 радянських громадян, яких фашисти кинули до концтаборів та в’язниць. 420 жителів Новоселиці загинуло в концтаборі поблизу села Кошаринець Бершадського району Вінницької області. У вересні 1968 року жителі цього села спорудили на місці колишнього концтабору обеліск, на якому викарбувано напис: «Тут поховано 420 жителів міста Новоселиці Чернівецької області, які загинули від рук фашистських окупантів в роки Великої Вітчизняної війни». На відкриття обеліску були запрошені і рідні загиблих — жителі Новоселиці.
Під час окупації радянські патріоти вели з ворогом героїчну боротьбу. Наприкінці 1941 року в Новоселиці створилась підпільна група, до складу якої ввійшли комуністи М. І. Дєда, Б. П. Коцюбинський, комсомолець Л. В. Дроздовський та інші.
Наприкінці серпня 1942 року в районі Новоселиці було висаджено десант радянських парашутистів чисельністю 15 чол. начолі з Л. Норським, які, зв’язавшись з місцевими комуністами і радянськими патріотами, створили партизанське підпілля і ряд патріотичних груп.
У жовтні 1942 року в Новоселиці почала діяти партизансько-диверсійна група в складі 10 чоловік. Вже у грудні вона налічувала 17, а в січні 1943 року — понад 30 чоловік. У кінці 1942 року ця група пустила під укіс військовий ешелон зі зброєю. В 1941 році поблизу Новоселиці діяв також партизанський загін «Радянська Буковина».
Молодь Новоселиці активно підтримувала героїчну боротьбу хотинських підпільників. Начальник хотинської поліції писав у Чернівці: «Комуністичні маніфести і повідомлення Радінформбюро комуністами стали поширюватись щоденно і в масовому масштабі не тільки в селах Хотинського повіту, але і в Новоселиці». Допомагали доставляти в Новоселицю політичну літературу, радянські газети, листівки комсомольці підпільної організації Іванківців Кельменецького району.
Відступаючи, фашисти готували знищення промислових підприємств міста, великих будинків, замінували будівлю залізничного вокзалу. Коли танки старшого лейтенанта В. Ф. Шкіля увірвалися в Новоселицю, окупанти, тікаючи, підпалили бікфордів шнур на вокзалі. Але за ворогом слідкували патріоти-залізничники і, ризикуючи життям, вскочили в приміщення і перерізали шнури, врятувавши цим приміщення вокзалу.
2 квітня 1944 року доблесні воїни 42-ї гвардійської стрілецької дивізії (51-го корпусу) під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Ф. О. Боброва визволили місто від німецько-румунських окупантів. На підступах до Новоселиці першими атакували фашистів танкісти старшого лейтенанта В. Ф. Шкіля. Переслідуючи ворога, радянські танкісти знищили більше сотні гітлерівців, захопили батарею та 30 автомашин з боєприпасами і спорядженням. Виконавши поставлене завдання, В. Ф. Шкіль проявив ініціативу — на плечах відступаючого ворога прорвався до Новоселиці, розбив міст через ріку Прут, по якому відступали фашисти, і почав знищувати їх на переправі. Декілька сот солдатів знайшли собі могилу під Новоселицею. Потім танкісти вступили в місто, з якого в різні кінці тікали ворожі солдати. Було знищено ще 3 танки, 5 гармат. Так танкісти старшого лейтенанта В. Ф. Шкіля поклали початок визволенню Новоселиці. За зразкове виконання бойового завдання та героїзм, виявлений при визволенні міст Чернівців і Новоселиці, В. Ф. Шкіль удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
За героїзм і відвагу на фронтах Великої Вітчизняної війни орденами і медалями нагороджено 273 жителі Новоселиці, зокрема, орденом Червоного Прапора — 4, орденом Слави — 4, медалями «За відвагу» — 17, «За бойові заслуги» — 26 тощо. Смертю хоробрих у боях проти фашистів полягло 115 жителів.
Німецько-румунські загарбники завдали місту великих збитків. Було зруйновано його центр, депо, шкіряний і лісопильний заводи, електростанцію, спалено близько 560 будинків.
Зразу ж після визволення міста відновила свою роботу міська Рада депутатів трудящих на чолі з В. М. Топорчаном. Почали працювати партійні, комсомольські, професійні та інші організації, радянські установи. Відбудовувалось народне господарство.
Завдяки великій допомозі держави кадрами спеціалістів, технікою, матеріалами і капіталовкладеннями швидко відбудовувались і ставали до ладу промислові підприємства міста. У 1945 році вже давали продукцію птахокомбінат, майстерні і цехи промкомбінату і райспоживспілки, а в кінці 1946 року — маслозавод, артіль «Перемога», друкарня. В 1948 році розпочалось виробництво цегли, артіль «Червоний мебельник» була оснащена деревообробними верстатами. Міжрайонний плодокомбінат одержав різного технологічного обладнання для переробки фруктів і овочів на суму 150 тис. карбованців.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4