Берегомет, Вижницький район, Чернівецька область (продовження)
20 березня 1918 року Василько доповідав президії крайового управління Буковини про те, що серед селян Бергомета над Сіретом та навколишніх місцевостей спостерігаються заворушення, «викликані розповідями солдатів, які повернулися з російського полону. Люди говорять про революцію, про розподіл маєтків, відмовляються платити за користування пасовиськом і вносити орендну плату. В ряді місць підпалили мої ліси»…. Барон Василько просив посилити жандармерію в Бергометі над Сіретом та інших його володіннях.
Активну участь у революційній боротьбі брали жінки села. Під керівництвом своєї односельчанки Г. Граб вони настійно домагалися безвикупної передачі селянам лук і лісних угідь.
14 квітня 1918 року частина бергометчан з транспарантами «Земля і воля» з’явилися на мітинг і демонстрацію до м. Вижниці. Коли управитель барона Василька наказав відібрати в селян транспаранти, то жителі Бергомета, вигукуючи: «Ми платимо по 20 крон за візок дров і по 10 крон за кілок для тину», закидали його камінням. Після демонстрації селяни почали складати списки, визначати розміри земельних наділів та розподіляти поміщицькі землі, ліси і пасовиська. В травні того ж року вони зробили спробу конфіскувати поміщицьке майно, і тільки масові арешти, вчинені властями, перешкодили здійснити задумане.
В листопаді 1918 року Бергомет над Сіретом окупувала буржуазно-поміщицька Румунія. Та зміна влади не поліпшила тяжкого становища трудящих. Як і раніше, кращі землі й ліси належали поміщикам, а селяни користувалися лише невеличкими клаптиками. З 700 дворів, що володіли землею, 451 мав ділянки, які не перевищували 2 га. Крім того, 1000 родин зовсім не мали землі й перебивалися ненадійними заробітками на лісорозробках.
У 30-х роках сотні бергометчан залишилися без роботи в зв’язку зі скороченням закупок дров управлінням залізниць і військовими частинами, які почали користуватися вугіллям, придбаним у Польщі. Газета «Форвертс» у червні 1931 року писала, що через припинення робіт у лісній промисловості гуцули, які жили з лісних розробок, опинилися на стадії вимирання. «Не маючи змоги знайти роботу на своїй батьківщині, вони позбавлені будь-якого заробітку, а шукання роботи в інших районах є для них зовсім безперспективним»,— писала газета. В 1930—1931 рр. у Бергометі над Сіретом налічувалося 300 безробітних.
Дуже дошкуляли бергометчанам податки, яких існувало понад 30 різних видів. Збиралися ті податки з неймовірною жорстокістю. «У Вижницькому повіті,— писала буржуазна газета «Гласул Буковиней»,— народові немає рятунку від жорстоких податкових агентів. Не стає грошей для оплати податків. В селах великі злидні,
а податкові агенти продають з торгів майно бідняків: одяг, подушки, єдину корову… Недаремно народ проклинає уряд і з нетерпінням чекає того часу, коли зможе гнати його в шию».
Населення зазнавало й тяжкого національного гніту. Українську школу окупанти перетворили в румунську, хоч українці становили абсолютну більшість жителів села.
Королівський уряд не проявляв турботи про охорону здоров’я трудящих. В Бергометі був лише один приватний лікар і три фельдшери, які за лікування брали великі гроші.
Окупанти пильно стежили за кожним кроком мешканців села. Для цього вони постійно тримали в селі жандармський пост із 12 жандармів.
Проте румунським загарбникам не вдалося задушити боротьбу трудящих за визволення з-під іноземного гніту й возз’єднання з Радянською Україною, яка велася під керівництвом комуністів. Комуністи розгорнули широку роботу в масах під час виборів до парламенту в 1926 році. Незважаючи на шалений терор і масові арешти, за об’єднаний соціалістичний список у Бергометі над Сіретом та інших селах подано від 35 до 50 проц. голосів.
У серпні 1930 року в селі розповсюджувались листівки українською і румунською мовами. Шеф жандармського поста 24 січня 1931 року знайшов на одному будинку заклик, написаний синім олівцем російською мовою: «В случае мобилизации не идите против своих братьев. Да здравствует коммунистическая партия и революция! За воссоединение БуковиньГс Советской Украиной!»
Протягом травня 1931 та січня — лютого 1932 року у Бергометі над Сіретом знову з’явилися листівки. Вони закликали трудящих до боротьби проти капіталістичного гноблення, за возз’єднання Буковини з Радянською Україною.
26 лютого 1932 року поліція доносила в Бухарест, що в Бергометі існує комуністична організація з 16 осіб. В ніч з 7 на 8 березня з допомогою провокатора жандарми розкрили її. При обшуку вони виявили книгу на українській мові про роль комунізму, статут і програму комуністичної партії, книгу В. І. Леніна «Держава і революція» та іншу літературу. Тоді були заарештовані Д. Г. Шутак, Д. М. Грабовський, І. О. Думітро, С. П. Берник, П. Ю. Берник, Д. Думітро та 19 їхніх прибічників.
В кінці березня з 42 комуністів Бергомета над Сіретом під слідством знаходилося 37 чол., з них 16 були заарештовані. Не дивлячись на це, робота в масах проводилась і далі.
Уже в квітні поліція повідомляла про виявлення листівок серед учнів Бергометської початкової школи. Ранком 1-го Травня жандарми побачили на огорожі костьолу червоний прапор і 7 листівок. В листівках підкреслювалося значення свята 1 Травня, описувалося тяжке становище трудящих в роки економічної кризи. Вони закликали зірвати підготовку війни проти СРСР. В цей же день у Бергометі над Сіретом з нагоди свята було організовано мітинг. Листівки з революційними закликами «Геть війну!» і «Хай живе світова соціалістична революція!» знайдено в селі і 10-го травня 1932 року.
В 1933 році в Бергометі над Сіретом знову було заарештовано кілька членів партії. Однак комуністична організація не припиняла своєї роботи і протягом наступних років.
У червні 1940 року частини Червоної Армії визволили Бергомет над Сіретом від румунських окупантів. Зразу ж була встановлена Радянська влада. До складу першої сільської Ради ввійшло 11 осіб селян, робітників і службовців. Відбулася націоналізація промислових підприємств, поміщицьких та куркульських земель. 19 липня 1940 року виник радгосп м’ясо-молочного напряму.
Старанно, з любов’ю трудилися бергометчани на одержаній від Радянської влади землі. Вчасному проведенню сільськогосподарських робіт сприяла допомога держави посівматеріалом, а також 160 супряг, які восени 1940 року організувала сільська Рада.
Частина населення Бергомета над Сіретом працювала на державних промислових підприємствах: в ліспромгоспі, на лісопильному заводі, залізниці й маслозаводі. Найбільшим був лісопильний завод, який обслуговували 150 робітників. Завод виробляв пиломатеріали й товари широкого вжитку: бочки, дранку, колеса для возів, деревне вугілля для місцевих потреб тощо.
Робітники запроваджували нові методи праці, швидко підвищували її продуктивність. На лісозаводі ширився рух ударників і стаханощів. У першій половині 1941 року робітник П. І. Марфієвич виконував завдання на 143,8 проц., М. І. Шутак — на 149,1 проц., В. Незавершена — на 145,3 процента.
Здійсненням соціалістичних перетворень-на селі керувала територіальна організація КП(б)У, створена 29 жовтня 1940 року. Її секретарем був В. В. Стельмах. Пізніше, в травні 1941 року, виникла первинна парторганізація при ліспромгоспі. Багато наполегливості в утвердженні нових форм життя виявила молодь та її авангард — сільська організація ЛКСМУ, яка виникла восени 1940 року.
Корінні зміни сталися і в культурному житті населення. В селі та на хуторах працювали українські школи, бібліотеки, хати-читальні. Сільська Рада організувала навчання 680 неписьменних та 250 малописьменних жителів. Було зроблено перші кроки в перебудові торгівлі на соціалістичний лад: почала працювати перша кооперативна крамниця.
В націоналізованих будинках графа Василька в серпні 1940 року відкрито амбулаторію з загальним і зуболікувальним відділеннями, а у вересні — лікарню на 25 ліжок. Тоді ж розпочав роботу фельдшерський пункт на лісопильному заводі. В лікувальних закладах працювали 23 лікарі, середні та молодші медичні працівники.
Зростала політична активність жителів села. 12 січня 1941 року в день виборів до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР з 4196 виборців 4169 проголосували за кандидатів блоку комуністів і безпартійних. Тим самим бергометчани продемонстрували свою моральну єдність і згуртованість навколо Комуністичної партії і Радянського уряду.
Та дальший соціалістичний розвиток економіки й культури села був перерваний. Німецько-румунські війська 5 липня 1941 року окупували Бергомет. Почалися масові репресії. 35 жителів села були розстріляні. Окупанти відбирали у селян худобу, сільськогосподарські продукти, майно. Вони пограбували промислові підприємства й державні установи. Загальна сума збитків, нанесених ворогом, становила 2 365 493 крб. Посібниками окупантів були банди українських буржуазних націоналістів. У кінці 1941 року вони спалили хату-читальню.
Бергометчани чинили впертий опір фашистам, не виконували їх розпоряджень, ховали худобу і зерно, зривали відправку молоді на примусові роботи до Німеччини. 197 жителів села влилися в ряди Червоної Армії й громили ворога на фронтах Великої Вітчизняної війни.
8 квітня 1944 року Бергомет над Сіретом знову став вільним. Відновили роботу сільська Рада, промислові підприємства, відділення Верхньолуковецького радгоспу, школи, медичні заклади, бібліотеки. Під керівництвом партійної організації розгорнулася напружена відбудовча робота, яку доводилося проводити в тяжких умовах; адже на кожному кроці відчувалися заподіяні ворогом збитки, не вистачало коней, машин, реманенту. Наприкінці того ж року на 1128,5 га землі, що її мали селяни, було лише 92 коней, 27 кінних плугів, 50 борін, 2 віялки.
Труднощі ускладнювалися ще й діями українських буржуазних націоналістів, які нападали на село, тероризували населення. Наприкінці жовтня 1944 року озброєні бандити вдерлися в Бергомет і вбили 27 жінок, дітей та старих людей, спалили 18 житлових будинків, костьол, клуб, лісопильний завод.
Та націоналістичним бандам не вдалося зірвати відбудову господарства на соціалістичній основі. Комуністи переконували селян, що вийти з нужди вони зможуть лише тоді, коли стануть на шлях колективного господарювання. У серпні 1948 року на хуторі Підкраї виник перший берегометський колгосп «Більшовик;), який об’єднав 117 дворів. Головою артілі колгоспники обрали С. Т. Бужору. Колгосп мав 250 га землі, в т. ч. 155 га орної. В 1948 році в Берегометі виникли ще три артілі. Кількість дворів у колгоспах поступово збільшувалася. Так, наприклад, на 1 січня 1949 року в колгоспи вступило 42,5 проц. дворів, то через рік було тут 62 проценти.
30 серпня 1950 року чотири берегометські артілі об’єдналися в один колгосп «Більшовик». Головою укрупненого господарства став колишній активний діяч партійного підпілля К. І. Лучик.
Протягом цього року до колгоспу вступило ще 175 дворів, і на 1 січня 1951 року артіль об’єднувала вже 916 дворів. Вона мала 2780 га землі.
Правління артілі звернуло велику увагу на поліпшення структури сільськогосподарських угідь. Лише з 1951 по 1964 рік тут розкорчовано й осушено 400 га землі. З кожним роком колгосп все більше й більше вносив на поля органічних та мінеральних добрив, проводив вапнування, обробляв посіви отрутохімікатами. Внаслідок цього колгоспники збирають порівняно високі врожаї навіть на бідних дерново-підзолистих грунтах підгірно-лісової зони. В 1960 році, наприклад, ланка М. Г. Думітро зібрала з гектара по 400 цнт зеленої маси кукурудзи. Урожай зернових в 1961 році становив 17,5 цнт з гектара.
Розвивалося в артілі й тваринництво. Для утримання худоби побудовані добротні приміщення з кормокухнею. Вони повністю електрифіковані й забезпечені автопоїлками та різними механізмами. З 1955 по 1960 рік кількість великої рогатої худоби зросла з 478 до 890 голів. За цей же час поголів’я свиней збільшилося майже в десять разів. В 1961 році колгосп виробив по 280 цнт молока та по 30 цнт м’яса на 100 га сільськогосподарських угідь.