Вижниця, Вижницький район, Чернівецька область (закінчення)
Вижницький ДОК зростав, збагачувався новим устаткуванням, збільшував випуск продукції. У 1950 році тільки в деревообробному цеху встановлено 16 високопродуктивних вітчизняних верстатів. Це дало змогу в 1957 році за 20 днів випускати стільки продукції, скільки було вироблено за весь 1940 рік. Готуючи гідну зустріч 45-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, Вижницький ДОК виконав план 10 місяців 1962 року на 168 проц. і був занесений на обласну Дошку пошани.
За семирічку ДОК освоїв нові виробничі площі: введено в дію дві потужні сушильні камери, котельню; реконструйовано і розширено столярний, лісопильний і механічний цехи; додатково встановлено три пилорами потужністю 60—80 куб. метрів кругляка за зміну кожна, дві напівавтоматичні лінії обробки і складання столярних виробів, паровий прес для виготовлення щитових дверей.
Комбінат перетворився на велике підприємство, де трудиться близько 700 робітників, інженерно-технічних працівників та службовців. У 1965 році тут перероблено близько 95 тис. куб. м деревини. Комбінат дає 10 видів продукції, частина якої йде на експорт в Німецьку Демократичну Республіку, Швейцарію та Федеративну Республіку Німеччини.
Робітники ДОКу систематично підвищують свої знання і технічний рівень. Більшість вчиться на курсах підвищення кваліфікації та в школах передового досвіду. В 1964 році понад 10 проц. робітників навчалося в школі робітничої молоді, технікумах і вищих учбових закладах.
Сотні робітників комбінату — ударники комуністичної праці. Кращих із них занесено на обласну Дошку пошани: столяра П. Ю. Никифоряка, вантажника В. Г. Щербаня, верстатника К. Д. Іосипчука. Торцювальницю лісопильного цеху А. С. Стратейчук за перевиконання виробничих планів занесено до районної Книги пошани. Передову робітницю Н. Л. Локазюк обрано депутатом Чернівецької обласної Ради депутатів трудящих. Із числа передовиків виросли досвідчені керівники виробництва. Колишній робітник М. І. Заболотний нині очолює ремонтно-механічний цех, а С. С. Колотило — лісопильний.
Добру славу здобула комсомольська організація ДОКу. Більшість її членів — ударники комуністичної праці. Молодіжна бригада П. В. Яремійчука з гордістю носить ім’я 45-річчя комсомолу України. Секретар комсомольської організації ДОКу В. Д. Чепіга нагороджений Почесною грамотою ЦК ВЛКСМ, він був делегатом XX з’їзду ЛКСМУ.
Успішно розвиваються, крім деревообробного, й інші підприємства міста: маслозавод, комбінати побутового обслуговування та комунальних підприємств, електростанція, друкарня та ремонтно-будівельна дільниця.
У 1965 році організовано автотранспортний парк, де у 1967 році налічувалось 154 автомашини, в т. ч. 35 автобусів, які курсують між Вижницею і обласним центром та селами району.
За Радянської влади значно розвинулися освіта, культура й охорона здоров’я. Гордістю міста є Вижницьке училище прикладного мистецтва, яке готує техніків-художників обробки дерева, моделювання одягу, конструювання промислових виробів побутового призначення з металів і пластмаси, з ткацтва. В 1967/1968 навчальному році в ньому навчалося 297 учнів і працювало 26 викладачів. Понад 500 вихованців училища працюють майстрами в мистецьких закладах Москви, Києва, Жданова, Одеси, Чернівців, Коломиї, Вижниці та інших міст.
Особливо плідно трудиться на ниві розвитку прикладного мистецтва династія Ключанів. Глава династії М. Ключан закінчив Вижницьку школу, здобув спеціальність різьбяра по дереву і в 1940 році став у ній викладачем. Його дочка Люба закінчила школу і працює майстром по килимарству. Високу оцінку одержала вона за випускну роботу — гобелен. Друга дочка Лизавета відома далеко за межами Буковини. Зроблений нею килим «Колгоспники на дозвіллі» експонується в Коломийському музеї народної творчості Гуцульщини. Після закінчення вищого навчального закладу вона повернулася у Вижницю і працює викладачем училища прикладного мистецтва. Третя дочка Марія закінчила училище, здобувши професію вишивальниці. До 300-річчя возз’єднання України з Росією вона вишила оригінальний портрет Богдана Хмельницького. Четверта дочка Віра закінчила відділ художнього ткацтва Вижницького училища.
Високохудожніми виробами прославила училище викладач О. О. Гасюк. Вишиті нею панно, рушники, скатерки, сорочки експонуються в музеях і на виставках народної творчості Чернівців, Львова, Києва, Москви й Ленінграда. Побували вони
и на міжнародних виставках. Скрізь майстерність митця викликала захоплення. Майстер килимарства Г. Лозинська брала участь у фестивалі майстрів самодіяльного мистецтва УРСР, присвяченому 50-річчю Великого Жовтня. Постановою оргкомітету від 5 серпня 1967 року їй присвоєно звання лауреата фестивалю з врученням диплома ІІ-го ступеня й срібної медалі.
На околиці Вижниці живе старійшина буковинських різьбярів 75-річний Микола Іванович Гайдук, учень В. Шкрібляка та В. Девдюка. Лише після встановлення Радянської влади, ставши викладачем художньої обробки дерева в училищі, він дістав широкі можливості для творчої роботи. Одним з перших на Буковині, зберігаючи народні традиції, він перейшов до використання в різьбярстві радянської емблематики та композиційних зображень. Його твори експонуються в багатьох музеях республіки.
Відомими є й багатофігурні композиції «Танець лісорубів» і «Трембітарі», а також мініатюрні скульптури «На полонину», «Млин» і «Будьонівець» О. Гайдука із с. Виженки; «Мисничок з посудом», «Дан приказ» Г. Ходаківського, інкрустовані вироби (касетки, ракви й топірці, прикрашені різнокольоровим деревом, бісером, металом, перламутром) К. Товарницького, сувеніри майстра художнього випалювання М. Фірчука.
В 1962 році у Вижниці була відкрита майстерня сувенірів художнього фонду УРСР. Тут працює 20 майстрів художньої обробки дерева. Це в основному учні відомих на Буковині художників-різьбярів М. І. Гайдука., В. Гулея, М. Г. Ключана та інших.
Діти навчаються в семи школах: двох середніх загальноосвітніх, школі робітничої молоді, заочній, школі-інтернаті, допоміжній школі-інтернаті та в початковій школі міської околиці Рівні.
В школах Вижниці працюють 130 учителів. Учителька середньої школи № 1 Н. Д. Вовк за успіхи в розвиткові народної освіти нагороджена орденом «Знак Пошани»; Вижницький райком КП України та виконком районної Ради депутатів трудящих на ознаменування XXIII з’їзду КПРС присвоїли їй звання заслуженого трудівника району. Н. Я. Щербину удостоєно почесного звання заслуженого учителя школи Української РСР. Десять учителів нагороджено значком «Відмінник народної освіти», а 3. М. Гаврилюк занесено на обласну Дошку пошани.
В місті працює народний університет сільськогосподарських знань. На чотирьох факультетах підвищують свою кваліфікацію понад 170 працівників. На факультеті економіки сільського господарства — голови колгоспів, економісти, бухгалтери та помічники бухгалтерів; на факультеті рослинознавства — агрономи та бригадири рільничих, комплексних і садово-городніх бригад; на факультеті механізації сільськогосподарського виробництва — бригадири і механіки колгоспних тракторних бригад; на факультеті тваринництва навчаються зоотехніки, ветфельдшери, завідуючі фермами. Лекції читають доктори і кандидати наук Львівського зооветеринарного і Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інститутів та керівні працівники й спеціалісти району. Своїм досвідом діляться голови кращих колгоспів і фахівці сільськогосподарського виробництва.
Вижницька лікарня у повоєнні роки перетворилась у великий лікувальний заклад. Розрахована на 150 ліжок, вона має 10 відділень: хірургічне, терапевтичне, пологове, гінекологічне, дитяче, інфекційне, травматологічне, очне, вухо-горло-носа і урологічне. Тут діють добре обладнані клінічна і санітарно-бактеріологічна лабораторії, рентгенівський, фізіотерапевтичний, діагностичний, зубопротезний кабінети, пункти переливання крові й швидкої допомоги. В системі охорони здоров’я трудяться 30 кваліфікованих лікарів та 81 працівник середньої кваліфікації. Заслужену повагу здобув головний лікар районної лікарні Я. 3. Іцков. Багатьом хворим він повернув зір. У 1966 році йому присвоєно почесне звання заслуженого лікаря Української РСР. Районний хірург Л. М. Хорошанський за 12 років зробив 4 тисячі операцій. Він нагороджений орденом «Знак Пошани».
Велику культурно-освітню роботу серед населення проводить Будинок культури. З 1958 року він міститься у великому триповерховому добре обладнаному приміщенні з кількома кімнатами для гурткової роботи та залом на 400 місць. Тут працюють різні гуртки художньої самодіяльності, якими охоплено 200 чол., ансамбль пісні і танцю «Смеречина», що налічує 92 чол. Міністерство культури Української РСР в 1965 році присвоїло ансамблю звання народного. Агіткультбригада Будинку культури виступає не лише в райцентрі, а й у селах, на хуторах і полонинах.
Славиться й драматичний гурток Будинку культури. На п’ятій «театральній весні» в 1963 році за високу майстерність гурток одержав кубок області, а в 1967 році — звання народного драматичного театру.
Талановиті діти робітників і службовців дістали можливість розвивати свої таланти в музичній школі, відкритій у 1960 році.
Щороку до міста приїжджають артисти обласних і столичних театрів. 1964 року тут виступали артисти Московського театру муз-комедії, Чернівецького та ївановського обласних драматичних театрів, колективи філармоній Києва, Дніпропетровська, Воронежа, Одеси, Ужгорода і Львова, а в 1967 році — артисти Московського і Київського цирків, Київського театру музкомедії.
Значною культурно-освітньою установою міста є районна бібліотека. В 1952 році її переведено у велике світле приміщення, з читальним залом, абонементом, методичною кімнатою. У Вижниці також працює дитяча бібліотека. На 1 січня 1968 року в обох бібліотеках налічувалось понад 55 тис. примірників книг.
У 1962 роді в місті побудовано широкоекранний кінотеатр на 350 місць. З 1946 року діє радіовузол, який обслуговує 2635 радіоточок. Населення міста й околиць придбало понад 500 радіоприймачів.
Місто має телевізійний ретранслятор, який забезпечує телепередачі не тільки з обласного центру, але й з Києва та Москви.
Невпинно збільшується передплата на газети й журнали. Якщо в 1964 році жителі міста передплачували 3850 примірників газет і журналів, то в 1968 році їх кількість зросла до 6033 примірників.
Все заможніше й краще живуть трудящі Вижниці. Про це свідчить зростання купівельної спроможності громадян міста. Коли в 1963 році тут продано товарів на суму 9189 тисяч карбованців, то в 1967 році торговельний оборот крамниць міста становив 12 млн. крб. В побут трудящих входять нові радянські обряди: проводи призовників до Радянської Армії, відзначення дня повноліття, проводи весною скотарів на полонини і повернення з полонини та закінчення осінніх сільськогосподарських робіт.
Швидко змінюється і зовнішній вигляд Вижниці. В центрі, де колись стояло багато дрібних приватних лавок, корчем та буфетів, нині красуються приміщення районного Будинку культури, широкоекранного кінотеатру, готелю «Верховина», триповерхового будинку торгівлі, дитячого садка, павільйону побутового обслуговування, будинку зв’язку, автовокзалу, міської поліклініки. Вулиці впорядковано, більшість їх заасфальтована. Невпізнанною стала Центральна площа, де виросли чудові сквери, ціле літо цвітуть троянди. Посаджено кілька тисяч декоративних і фруктових дерев. Милують око численні клумби і квітники.
Люблять вижничани своє місто і роблять усе, щоб воно стало найкращим містом Радянської Буковини.
І. А. ГРИЦЕНКО, І. І. КОЗИРЄВ