Качкарівка, Бериславський район, Херсонська область
Качкарівка — село, центр сільської Ради. Розташована на скелястому правому березі Дніпра, за 46 км на південний схід від районного центру і за 67 км від залізничної станції Каховка. Населення — 2622 чоловіка. Сільраді підпорядковане село Саблуківка.
На території Качкарівки і Саблуківки знайдено залишки двох поселень та скарб ливарних форм доби пізньої бронзи. Частково досліджено скіфо-сарматське городище.
Качкарівка заснована наприкінці XVIII ст. переселенцями з Харківщини на місці куреня запорізького козака Марка Осадчого. Перша письмова згадка про село датується 1794 роком. У той час село мало 5 дворів, де мешкало 6 чоловіків та 5 жінок. Пізніше сюди переселилося чимало селян з Полтавської губернії, а 1814 року — 29 мешканців с. Козачих Лагерів. їх приваблювали родючі степові чорноземи, добрі пасовища і, головне, те, що Качкарівка належала до казенних поселень, її жителі — до державних селян. У 1826 році в користуванні місцевих селян було 6822 десятини землі. Чимало мешканців жило з рибного промислу.
У 30-х роках XIX ст. йшов прискорений розвиток каботажного судноплавства по Дніпру. 1834 року видано урядовий указ про. встановлення звання вільних матросів. Молоді люди, які записувалися у вільні матроси, зобов’язані були відслужити на Чорноморському флоті 5 років і досконало вивчити морехідну справу. Повернувшись додому, вони наймалися на купецькі риболовецькі судна, поступали на службу до «Російського товариства пароплавства і торгівлі» і складали контингент шкіперів та матросів, які плавали по Дніпру, Дунаю й Азовському морю. У 1857 році в Качкарівці з 268 жителів чоловічої статі 105 служило на флоті і входило до місцевого «Товариства вільних матросів».
Наприкінці 50-х років XIX ст. в селі налічувалося 162 двори з 493 мешканцями.
Качкарівська сільська громада державних селян мала 4450 десятин землі, але посівні площі становили лише 2225 десятин, решта ж була зайнята під садибами, вигонами і плавнями. За користування державними землями качкарівці платили казні оброчний, а також подушний податки, відбували рекрутську та інші повинності. Особливо важким тягарем лягали ці податки і повинності на бідняцькі господарства. Вони ж найбільше зазнавали лиха від частих посух, які доводили їх до розорення і голоду. 1863 року громада державних селян Качкарівки звернулася до властей з проханням надати 18 родинам, які не мали чим засіяти свої поля, 60 четвертей і 8 четвериків ярового та озимого хліба. Але, як правило, губернські чиновники не звертали уваги на подібні прохання.
З 1866 року, коли указом уряду основні положення реформи 1861 року були поширені на державних селян, вони мали сплачувати за землю, якою користувалися, щорічну державну оброчну подать, сума якої була значно збільшена, а також казенні, земські, мирські податки. Крім того, селяни, якщо до складу їхніх наділів входили ділянки лісу, сплачували окремий лісовий податок. Указом передбачалося провести через 20 років перегляд розмірів оброчних податків з метою приведення їх у відповідність з ціною на землю, яка дедалі зростала. Так, протягом 1863—
1872 рр. продажна вартість однієї десятини землі в чорноземних районах Херсонської губернії підвищилася до 21 крб. 43 коп. проти 14 крб. 69 коп. у 1859 році. 1886 року селян Качкарівки переведено на викуп, причому річні викупні платежі перевищували оброчний і лісовий податки більше ніж на 80 проц., що свідчило про відверто грабіжницький характер реформи.
Сплачуючи за землю великі гроші, більшість родин не могла придбати достатньої кількості тягла, сільськогосподарських знарядь, не кажучи вже про машини. Культура хліборобства була низькою, врожаї злиденні. У 1887—1888 рр. в Качкарівській волості врожайність озимої пшениці не перевищувала 40 пудів, ярої — 28, ячменю — 50, вівса — 40 пудів з десятини.
З розвитком капіталізму відбувалося подальше розшарування селян. У 1906 році з 353 господарств Качкарівки 47 були безземельними, 39 мали менше як по дві десятини і 146 господарств — від 2 до 7 десятин землі. В той же час 74 господарствам належало по 20—50 десятин, а 6 куркулям — більше як по 50. 325 селянських родин орендували 3192 десятини орної землі і сіножатей у поміщиків. Сіножаті рідко здавались в оренду за гроші, а здебільшого за частку скошеного сіна: 3 копиці одержував власник землі, а 2 — орендар. Багато селян не мали чим обробляти свої наділи. У 126 господарств не було ніякої худоби.
Нестача землі, тягла і реманенту, політичне безправ’я викликали гострий протест в середовищі збіднілого селянства. Зростанню політичної свідомості і активності трудящих села сприяла революційна пропаганда, яку в роки першої російської революції проводила через своїх представників Херсонська організація РСДРП. У 1905 році в Качкарівці виник соціал-демократичний гурток, учасники якого розповсюджували листівки серед бідняцьких верств населення. Часто члени гуртка збирали селян, роз’яснюючи необхідність революційної боротьби проти гнобителів. У грудні 1905 року бідняки Качкарівки разом з селянами Дудчан розгромили хутір орендаря Смирнова, почали порубку лісу, налили скирти панського хліба. Місцеві власті викликали загін козаків, і учасників селянського руху було жорстоко покарано.
Столипінська аграрна реформа поглибила розшарування і обезземелення селянства. Тільки з 1907 по 1912 рік земельні наділи качкарівських селян зменшилися в середньому з 5 до 4 десятин на двір, бо безтяглі господарства, виходячи з общини, частково або повністю продавали свою землю куркулям. Посилився процес пролетаризації бідноти. Не маючи засобів до існування, члени безземельних і малоземельних родин наймитували в поміщицьких економіях. За 5-6 місяців сільськогосподарських робіт вони заробляли 45—50 крб., а поденні робітники — чоловіки 35—40 коп. на день, жінки 25—30 коп. Після закінчення польових робіт качкарівці займалися рубанням лози та очерету, рибальством,— випалювали деревне вугілля, яке продавали потім в Херсоні. Багато селян працювало вантажниками на місцевій пристані.
На початку XX ст. завдяки глибоководній пристані Качкарівка відіграє дедалі більшу роль у вивезенні сільськогосподарських продуктів, які надходили із сіл і йшли до Херсона, Миколаєва, Одеси. За даними 1908 року, з пристані було відправлено понад мільйон пудів зерна. Крім хліба, вивозили вовну, овчину, кавуни, рибу, а також чимало деревини, бо навколо Качкарівки ліси займали близько 1,5 тис. десятин. 1887 року на базі казенних лісових ділянок створено лісництво. В селі були лісосклад, 4 зернові амбари, діяли млин, олійня.
У Качкарівці, яка 1886 року стала волосним центром Херсонського повіту, швидко розвивалася торгівля, кустарні промисли. На початку XX ст. тут налічувалося 8 кузень, 6 сановозних майстерень, бондарня, 2 кравецькі майстерні, чинбарня, а також 20 торговельних закладів з річним оборотом близько 140 тис. крб. Протягом року проводилися чотири ярмарки, кожного місяця — торги худоби, щотижня збиралися базари. Однак, незважаючи на те, що Качкарівка перетворилася на один з важливих перевалочних і торговельних пунктів Херсонщини, вона мала досить непривабливий вигляд. Переважали низькі мазанки, вкриті очеретом або соломою. Мурованих споруд було мало: церква та 17 будинків сільських багатіїв.
Дуже страждало населення від різних хвороб, особливо в неврожайні роки, коли багато жителів голодувало. Качкарівська земська лікарня на 18 ліжок, збудована у 1886 році, неспроможна була обслужити мешканців Качкарівської і Золотобалківської волостей. В лікарні працювали лише лікар і фельдшер.
На низькому рівні залишалася народна освіта. У 1873 році на громадські кошти збудовано однокласну земську школу, яку 1894 року відвідувало 119 хлопчиків і 33 дівчинки. Грамоти їх навчали вчитель з помічником, яких утримувала сільська громада. В церковнопарафіяльній школі налічувався 41 учень. Отже в селі, де мешкало близько 4,5 тис. чоловік, навчалося менше 200 дітей.
Під час першої світової війни качкарівці зазнали нових тяжких випробувань. Багатьох чоловіків мобілізували до армії, навіть тих, які були єдиними годувальниками в сім’ї. Населення різко скоротилося. Так, якщо 1912 року в селі налічувалося 5186 жителів, то у 1916 році кількість мешканців становила 3309 чоловік. Військові власті реквізували у селян коней і вози. Через нестачу робочих рук і тягла частина земель не оброблялася, продуктивність селянських господарств знизилась. Вже на другий рік війни порівняно з 1913 роком середня врожайність зернових зменшилась на 35 проц. Скориставшись труднощами воєнного часу, місцеві торговці штучно створювали дорожнечу. До війни пуд пшеничного борошна коштував 1 крб. 32 коп., а в 1915 році ціна підскочила до 2 крб. Зросли ціни також на паливо, шкіряні вироби та інше.
Після повалення самодержавства в лютому 1917 року качкарівські селяни сподівалися на поліпшення їхньої долі, на те, що обрана ними у квітні Рада селянських депутатів допоможе забрати поміщицьку землю. Однак Рада, в якій верховодили есери й меншовики, обмежувалася лише обіцянками, пропонувала чекати розв’язання земельного питання Установчими зборами, а куркулі погрожували розправитися з тими, хто самочинно захоплював землі. Засилля в Раді меншовиків і есерів позначилося й на розв’язанні продовольчого питання. В той час, коли населення Херсона і повіту голодувало, на пристані в Качкарівці хліб лежав просто неба, а транспорт був зайнятий перевезенням кавунів5. Революційно настроєні солдати Д. І. Ніс, М. М. Голоман, G. В. Завізний та інші, які повернулися в село з фронту, агітували односельців добиватися більшовизації Ради, бо тільки більшовики можуть дати їм мир і землю.
З великим піднесенням зустріла селянська біднота Качкарівки звістку про перемогу Жовтневої соціалістичної революції та ленінські декрети. У січні 1918 року
Радянську владу встановлено і в Качкарівці. Однак у березні сюди вдерлися австро-німецькі окупанти. Організаторами боротьби населення проти ворога виступив Качкарівський підпільний партосередок, створений Херсонським партійним комітетом. Підпільники на чолі з своїм керівником Я. Гуляйбідою підтримували тісні зв’язки з підпільним революційним комітетом, що активно діяв у сусідньому селі Дудчанах, допомагали продовольством і зброєю партизанським загонам волості, якими командував Р. М. Мірошниченко, провадили революційну пропаганду серед німецьких і австрійських солдатів. Агітаційна робота більшовиків й активні дії партизанів підривали окупаційний режим. У військових частинах окупантів і гетьманців почався розклад.
У другій половині листопада 1918 року окупанти мусили залишити село. Та перепочинок був нетривалим — вже у грудні Качкарівку грабували банди буржуазно-націоналістичної Директорії. В березні 1919 року внаслідок успішного наступу частин Червоної Армії і активних дій місцевих селян Качкарівку було визволено. Але тієї ж весни жителям довелося вести боротьбу проти контрреволюційних загонів Григор’єва, а в серпні до села вдерлися денікінці. Більше ніж півроку тривали грабежі, катування, розстріли. Збитки, заподіяні білогвардійцями селянським господарствам Качкарівки, становили понад 6,7 тис. крб. золотом; було вбито 36 чоловік, тяжко поранено — 73. Для організації боротьби населення проти ворогів до Качкарівки з Дудчан приїхали підпільники Я. Т. Махиня та І. С. Руденко. Сформований з місцевих жителів партизанський загін допомагав Червоній Армії визволяти населені пункти Качкарівської та сусідніх волостей від денікінців.
Радянську владу в Качкарівці відновлено в другій половині січня 1920 року. 22 січня на загальних зборах селян було створено волосний ревком у складі бідняків Ф. І. Меркотана, М. К. Леня, Н. К. Панченка, а через чотири дні — сільський ревком. У березні того ж року в усіх селах волості відбулися вибори до Рад. 4 квітня приступив до роботи волосний виконавчий комітет, трохи пізніше — Качкарівський сільський виконком. У своїй діяльності вони спиралися на КНС, організований наприкінці травня в складі 38 чоловік.
Органам Радянської влади доводилось працювати в дуже важких умовах. У середині червня 1920 року Качкарівка стала прифронтовим селом. Врангелівці, які закріпилися на лівому березі Дніпра, робили спробу захопити плацдарм на правобережжі. Загони ворога не раз переправлялися через ріку і нападали на село. Так, у перших числах липня, скориставшись з того, що 2-й Латиський полк, дислокований в районі Качкарівки, був перекинутий на іншу ділянку фронту, білогвардійці з допомогою куркулів увірвалися в село, пограбували оселі жителів, вбили кількох червоноармійців. Наступного дня цей, загін знов намагався захопити Качкарівку, але був відбитий міліцією.
Населення подавало всіляку допомогу частинам Червоної Армії, що героїчно стримували натиск полчищ Врангеля. 4 липня 1920 року відбувся волосний з’їзд Рад, який закликав трудящих збирати для радянських військ продовольство. Виконуючи це рішення, волосний продовольчий відділ передав військовим частинам 17,2 тис. пудів зерна, 238 голів худоби, багато картоплі, сала та інших продуктів харчування, зібраних жителями, а також реквізованих у куркулів. Коли на початку серпня з’єднання Червоної Армії перейшли в наступ на врангелівців, Качкарівський волвиконком разом з комнезамом підготував засоби для переправи бійців 51-ї стрілецької дивізії на лівий берег Дніпра.
Після ліквідації безпосередньої загрози захоплення села білогвардійцями виконком сільської Ради почав втілювати в життя земельний закон Всеукраїнського Революційного Комітету. 8891 десятину землі під осінню сівбу 1920 року розподілили, згідно з постановою волвиконкому, по 2 десятини на їдця. У куркулів відбирали лишки землі, сільськогосподарського реманенту, посівного матеріалу та передавали сільській бідноті. На базі колишніх поміщицьких маєтків організовувалися радянські культурні господарства. З 17 тис. десятин землі колишньої економії Агаркова 2 тис. виділено насінницькому господарству. 1921 року з цього ж маєтку одержали землю кілька десятків селянських родин Качкарівки. Переселившись ближче до своїх наділів, вони заснували село Будище. Навесні 1921 року селяни засіяли чималу площу, але через посуху, яка частково повторилася і наступного року, майже весь хліб загинув. У 1922 році в селі голодувало 90 проц. населення. Радянська держава допомагала голодуючим продовольством, насінням. Було відкрито пункт громадського харчування, в якому годували в першу чергу дітей сільської бідноти.
В тяжкі голодні роки у волості посилився бандитизм. Боротьбу проти нього очолив Качкарівський волревком, при якому було організовано волосну трійку, з членів КНС створено загін. В ліквідації бандитських зграй особливо відзначилися комнезамівці І. Ю. Запорожченко, Т. Г. Аввакумов, І. Д. Кисельов, за що Херсонський окрвиконком нагородив їх грамотами.
У подоланні наслідків голоду, зміцненні селянських господарств значну роль відіграли споживча, збутова і кредитна кооперації, створені в селі. Комнезам організував споживче товариство, яке постачало селянам мануфактуру та господарчі товари. Обслуговуючи насамперед бідняцькі родини, воно витісняло приватних торговців, які мали в селі 4 крамниці. Сільськогосподарське кредитне товариство продавало у кредит трудящим селянам реманент, машини, ліс тощо. З ініціативи комуністів навесні 1922 року на колишньому хуторі Шуригіна 8 сімей членів КНС утворили товариство спільного обробітку землі. Воно мало 2 коней, 5 корів, 2 букери; сільрада вилучила у куркулів і передала товариству 2 жатки, молотарку, віялку. В березні наступного року в Качкарівці 11 бідняцьких родин об’єдналися в колективне господарство, але через недорід і занадто слабку матеріальну базу в грудні в ньому лишилося всього 5 родин.
Долаючи величезні труднощі, трудящі поступово ліквідовували наслідки післявоєнної розрухи, відбудовували свої господарства і село. У березні 1923 року за новим адміністративним поділом Качкарівка стала центром однойменного району Херсонського округу Одеської губернії. До Качкарівського району входили 21 сільрада, 68 населених пунктів. Райком КП(б)У подбав про зміцнення партійного керівництва на місцях. На 1 травня 1923 року в селах району діяли 5 партійних осередків, у яких налічувалося 54 комуністи; у Качкарівському партосередку на той час було 5 членів та 4 кандидати в члени РКП(б). Наступного року за ленінським призовом у районі до партії прийнято 27 селян-незаможників, серед яких було чимало жителів Качкарівки. Надійним помічником комуністів у здійсненні соціалістичних перетворень був комсомольський осередок, створений у Качкарівці 1923 року. 18 комсомольців села провадили велику виховну роботу серед молоді, займалися її трудовлаштуванням. Чимало молоді навчалося на курсах підвищення кваліфікації хліборобів, організованих райвиконкомом. 1923 року їх закінчили 43 чоловіка.
У відбудовний період радянські органи приділяли багато уваги організації охорони здоров’я трудящих, розвитку народної освіти. Медичну допомогу качкарівцям подавала лікарня на 16 ліжок, в якій працювали один лікар і 3 фельдшери. 1922 року створено санітарну трійку для боротьби з епідеміями. Медичні працівники вживали профілактичних заходів проти тифу, холери та інших хвороб, які спалахували в той час у волості, вели широку санітарно-освітню пропаганду серед населення.
Виняткова увага приділялася ліквідації неписьменності серед дорослого населення. У грудні 1920 року в Качкарівській волості організовано школи лікнепу. Відновили роботу дві початкові школи, але вони не могли охопити всіх дітей шкільного віку, яких налічувалося понад 700 чоловік. Згодом шкільні приміщення було розширено, а в 1922/1923 навчальному році відкрито семирічну трудову школу, де 7 вчителів давали знання близько 350 учням.
Ще на початку 1918 року в переобладнаному амбарі було засновано народний будинок, але регулярно він став працювати тільки з 1921 року. Тут діяли хоровий і драматичний самодіяльні гуртки. З успіхом йшли такі вистави, як «Наймичка», «Мартин Боруля», «Наталка Полтавка». Народний будинок провадив велику лекційну пропаганду: з доповідями і лекціями на політичні та антирелігійні теми виступали партійні працівники, вчителі, лікарі. Тут же працювала сільська бібліотека-читальня.
По закінченні відбудовного періоду місцеві партійні й радянські органи, виконуючи рішення XV з’їзду ВКП(б), спрямували свою діяльність на перетворення в життя ленінського кооперативного плану. 1927 року в Качкарівці організовано машинно-тракторне товариство «Дніпро», що мало трактор «Фордзон». Через рік селяни створили три ТСОЗи, до яких входило 58 господарств. Одночасно засновано артіль «Незаможник, об’єднуйсь!». Першої ж весни члени артілі трактором і кіньми виорали і засіяли 172 га землі. На базі раніше організованих ТСОЗів 1930 року виникла ще одна артіль — «Червоний металіст». Для підвищення культури землеробства використовувалися різні форми поширення серед населення агрономічних знань: було організовано короткотермінові сільськогосподарські курси, 1930 року проведено День тракториста — зліт трактористів району, який відіграв важливу роль у пропаганді машинної техніки, поліпшенні її експлуатації тощо.
1930 рік став роком масової колективізації трудових селянських господарств. До червня 50,2 проц. селянських дворів району вступило до сільськогосподарських артілей; було усуспільнено 62,2 проц. землі. Колективізація проходила в умовах гострої класової боротьби. Місцеві куркулі підбурювали середняків не йти до колгоспів, зводили наклепи на організаторів артілей, зривали хлібопоставки державі За постановою загальних зборів членів колгоспів, наймитів, бідноти і середняків було проведено розкуркулення і виселення з Качкарівки сімей сільських багатіїв.