Кам’янець-Подільський, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область (закінчення)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Зростала шефська допомога робітничих колективів міста колгоспам району. Трудівники заводу «Мотор», електростанції, промислових артілей весною і влітку 1944 року виготовили 200 возів, тисячі запасних частин для тракторів, молотарок, жаток, у семи колгоспах відновили зруйновану окупантами електро- і радіомережу.
Відроджувалося комунальне господарство. Для відновлення житлового фонду «і впорядкування Кам’янця-Подільського в 1944—1945 рр. держава асигнувала близько 1,6 млн. крб. На ці кошти відремонтовано житлові будинки площею 5,3 тис. кв. м, готель, водонапірну башту, 3 мости, забруковано чимало вулиць, відбудовано оранжереї і теплиці квітницького господарства.
Відновлювалася мережа закладів торгівлі, охорони здоров’я, народної освіти, культури. На початку 1945 року вже працювали 30 магазинів і крамниць, 20 їдалень. Введено в дію 2 лікарні, 2 поліклініки, жіночу і дитячу консультації, дитячий оздоровчий санаторій. У 6 загальноосвітніх школах навчалося 98 проц. дітей шкільного віку. Знову відкрилися вчительський інститут, індустріальний технікум, культурно-освітнє і ремісниче училища, а також міська бібліотека й кінотеатр.
Великих успіхів у відбудові й дальшому розвитку народного господарства добилися трудівники міста в роки четвертої п’ятирічки. Колективи промислових підприємств виконали її достроково — за 4 роки і 4 місяці. У 1950 році обсяг валової промислової продукції на 12 проц. перевищив рівень 1940 року і в 4 рази рівень 1945 року.
Зусиллями відбудовників Кам’янцю-Подільському поверталася слава одного з найкрасивіших міст України. Лише протягом 1949—1950 рр. відремонтовано 228 будинків площею 11 тис. кв. метрів, завершено капітальний ремонт моста, що з’єднував Старе місто з Новим. За допомогою жителів споруджено водоймище, впорядковано лісопарк, парк ім. Леніна, на вулицях, у скверах і дворах висаджено тисячі декоративних і фруктових дерев та квітів.
Поступово налагоджувався транспортний -зв’язок з іншими містами області та республіки. З 1946 року почав регулярно курсувати пасажирський поїзд Проскурів—Кам’янець-Подільський, з травня наступного — Київ—Кам’янець-Подільський. 1950 року відкрито першу міську автобусну лінію.
Протягом наступних років трудящі здійснювали широку програму капітального будівництва. Було споруджено теплову електростанцію потужністю 12 тис. квт, заводи: залізобетонних конструкцій, електромеханічний, кабельний, приладобудівний, холодного асфальтобетону, цукровий та ін. Промисловість Кам’янця-Подільського достроково — до 15 вересня 1965 року — виконала семирічний план і дала країні на 13 млн. крб. надпланової продукції. Цих успіхів досягнуто завдяки наполегливій роботі партійних і профспілкових організацій, широкому руху за комуністичну працю, зачинателями якого були комсомольці друкарні ім. Леніна. 1964 року тютюновій фабриці, першій у Кам’янці-Подільському, присвоєно звання підприємства комуністичної праці. За досягнення високих виробничих показників багато передовиків промисловості відзначено урядовими нагородами. Орден Леніна вручено робітниці швейної фабрики С. О. Зарембі, розфасовниці консервного заводу Л. Г. Мельник, бригадиру комплексної бригади будівельного управління «Промжитлобуд» Д. В. Слуцькому. Дев’ять трудівників удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора, 32 — ордена «Знак Пошани».
Партійні організації, виконком міськради приділяли велику увагу не тільки роботі підприємств, але й налагодженню шефської допомоги селу. У 1964 році, наприклад, колективи заводів і фабрик передали сільськогосподарським артілям понад 3 тис. метрів труб, близько 32 тис. кв. метрів листового і сортового заліза, 9 тис. метрів проводів, 4 км вузькоколійних рейок, багато електродвигунів та інших матеріалів, устаткування. Під час вбирання врожаю трудящі міста відпрацювали в колгоспах 18 тис. людино-днів.
Восьма п’ятирічка була роками дальшого бурхливого розвитку промисловості. Став до ладу завод «Електроприлад», у грудні 1970 року завершено будівництво першої, а в липні 1971-го другої черги цементного заводу-велетня, який щороку даватиме народному господарству 2,4 млн. тонн високоякісного цементу. Споруджуються м’ясокомбінат, хлібозавод, маслозавод. Нові цехи зведено на металоштампувальному і пивоварному заводах, тютюновій і бавовняній фабриках та багатьох інших підприємствах.
Якщо у довоєнні і перші післявоєнні роки в Кам’янці переважала харчова промисловість, то у 1970 році її питома вага знизилася до 26,5 проц., а нових галузей промисловості — машинобудівної, металообробної, електротехнічної, приладобудівної, будівельних матеріалів — зросла добі проц. Тепер продукція з маркою Кам’янця-Подільського постачається 15 тисячам підприємств країни, експортується до 42 держав світу.
Партійні і профспілкові організації міста, депутати міськради очолюють боротьбу колективів промислових підприємств за найповніше використання резервів виробництва, збільшення випуску продукції, поліпшення її якості. Добре працює парт-організація приладобудівного заводу. За ініціативою комуністів на підприємстві широко впроваджується нова техніка і передова технологія, автоматичні лінії. Це дало можливість протягом восьмої п’ятирічки збільшити обсяг виробництва на заводі в 3,7 раза, продуктивність праці — вдвоє.
Промисловість міста успішно завершила восьму п’ятирічку. Великою мірою цьому сприяв широкий розмах соціалістичного змагання трудівників на честь 50-річчя Радянської влади і 100-річчя з дня народження В. І. Леніна. Керувала змаганням міська партійна організація, в лавах якої 1970 року налічувалося 4,4 тис. комуністів. Її активними помічниками були 14,9 тис. членів ВЛКСМ. За успіхи, досягнуті в змаганні на честь знаменних ювілеїв, обком КП України, облвиконком і облпрофрада нагородили пам’ятним Червоним прапором заводи твердосплавних інструментів ім. Петровського, металоштампувальний і холодного асфальтобетону. Шести колективам вручено Пам’ятний прапор міськкому КП України і міськвиконкому. Велику групу передовиків було відзначено урядовими нагородами. Звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно апаратника цукрового заводу Й. Т. Сівелова. Орденом Леніна нагороджено 4 чоловіка, орденом Жовтневої Революції — 5, орденом Трудового Червоного Прапора — 54, орденом «Знак Пошани» — 89, Ленінською ювілейною медаллю — 3,1 тис. чоловік.
З новою силою розгорнулося соціалістичне змагання за гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України . Майже 5 тис. робітників вибороли почесне звання ударників комуністичної праці; звання комуністичних удостоєно 165 колективів. Кращого виробничника кабельного заводу опресувальника О. А. Сорокатюка, який виконав особисту п’ятирічку за 4 роки, обласна партійна організація послала своїм делегатом на всесоюзний форум комуністів. Делегатами XXIV з’їзду КП України були ткаля бавовняної фабрики В. Є. Кузнець, муляр будівельно-монтажного управління «Промбуд» Т. А. Тасюк та інші.
У Кам’янці — Подільському, який є другим після Хмельницького промисловим і культурним центром області, швидко зростає кількість населення, здійснюється велике житлове будівництво. За дванадцять років (1958—1970) житловий фонд міста майже подвоївся. Протягом 1959—1970 рр. збудовано 183 тис. кв. метрів житлової площі, крім цього понад 600 будинків спорудили індивідуальні забудовники. Неослабну увагу житловому будівництву приділяє міська Рада.
Внаслідок успішного виконання генерального плану забудови міста, розробленого у другій половині 50-х років, докорінно змінився зовнішній вигляд Кам’янця-Подільського. Невпізнанним став привокзальний район, де з’явились нові багатоповерхові житлові будинки й гуртожитки, навчальні заклади. На північній околиці міста виросло велике селище Смирнова. Тут прокладено нові вулиці, збудовано середню школу, культурно-побутові заклади. Новий житловий район створено також поблизу цукрового заводу; Провадиться перебудова центру міста. На проспекті Леніна, вулицях Московській, Чкалова, Котовського, Дзержинського, Пушкінській на місці невеликих будинків виростають красиві багатоповерхові. Громадські приміщення, споруджені в 60-х роках, відзначаються легкістю конструкцій і великою площею скла, світлим кольором зовнішнього оздоблення. В сучасному стилі збудовані приміщення міськкому КП України і міськради, центрального універмагу, комбінату побутового обслуговування, аеро- і автовокзалу.
В чудову панораму міста з її численними новобудовами красиво вписуються пам’ятки старовини, на які такий багатий Кам’янець-Подільський. Це, передусім,— фортеця і замковий міст, Руська та Польська брами, Кушнірська, Гончарна і Різницька башти, ратуша, магістрат та ін. В роки війни окупанти завдали дуже великої шкоди історичним та архітектурним пам’яткам. Нині 32 найцінніші історичні пам’ятки XVI—XVIII ст. вже відбудовано. Постановою Ради Міністрів Української РСР про стан і заходи щодо дальшого поліпшення охорони пам’яток архітектури, мистецтва, археології та історії в республіці (1967 р.) було намічено створити в містах України і зокрема в Кам’янці-Подільському історико-архітектурні заповідники. У розробленому науковцями проекті визначено межі Кам’янець-Подільського заповідника: Старе місто, ансамбль споруд фортеці і укріплень Руської та Польської брам, частина території, де розташовані фільварки. У проекті передбачено також створення туристського центру.
До красеня-міста щороку приїздять понад сто тисяч екскурсантів і туристів, які оглядають старовинні споруди, знайомляться з місцями революційної і бойової олави. На площі Леніна і в міському парку культури та відпочинку височать гранітні пам’ятники засновникові Комуністичної партії і Радянської держави. 1967 року на відзнаку 50-річчя Великого Жовтня в центральній частині міста встановлено гранітний обеліск. На будинках, де в роки революції і громадянської війни працювали Рада робітничих і солдатських депутатів, ревком, партком, штаби повстанських полків, встановлено меморіальні дошки. У Сквері танкістів, названому так на честь воїнів 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу, стоїть танк — один з тих, що в березні 1944 року штурмом брали місто. На братських могилах солдатів і офіцерів, які загинули в боях за визволення Кам’янця-Подільського, споруджено пам’ятники.
Багато вулиць названо іменами героїв революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн. Рішенням міськради активним борцям за Радянську владу М. М. Кушелєву і Ф. В. Попову присвоєно звання почесного громадянина Кам’янця-Подільського.
Кам’янчани, які щиро пишаються славною багатовіковою історією свого міста, прагнуть зробити його ще красивішим і впорядкованішим. На ознаменування 100-річчя з дня народження В. І. Леніна вони разом з трудящими Києва і Жданова виступили ініціаторами соціалістичного змагання за кращий благоустрій міст республіки. Цей почин 1968 року схвалив Центральний Комітет КП України. Взяті зобов’язання мешканці Кам’янця-Подільського успішно виконали. Під час суботників і недільників вони відпрацювали 114 тис. людино-днів. Протягом 1969 року тут збудовано і капітально відремонтовано 38,6 тис. кв. метрів шляхів, висаджено 21,5 тис. дерев і 38,9 тис. декоративних кущів, збільшено площу газонів і квітників. Впорядковано лісопарк, що простягнувся уздовж скелястих берегів річки. На березі тихоплинного Смотричу обладнано пляж; до нього ведуть 36-метрові сходи, спорудження яких закінчено 1970 року. Силами жителів закладено новий парк площею 4 гектари.
За підсумками республіканського змагання в третьому кварталі 1969 року Кам’янцю-Подільському було присуджено перше місце, а в четвертому кварталі 1970 року він вийшов переможцем у змаганні міст області.
Рік у рік зростає мережа торговельних підприємств, яких у місті понад сто, у т. ч. два універмаги, 52 спеціалізовані продовольчі і промтоварні магазини; працюють 62 їдальні, ресторани, кафе і чайні. У торговельній мережі впроваджуються прогресивні форми торгівлі: відкрита викладка товарів, доставка товарів додому на замовлення покупців тощо. 1961 року за рішенням міськвиконкому створено комбінат побутового обслуговування, який об’єднує близько півсотні ательє, майстерень і прокатних пунктів. Добре працює міський транспорт.
Протягом 50—60-х років значно поліпшилося медичне обслуговування населення. Лікарня ім. Леніна дістала додаткове приміщення, де міститься тепер хірургічне відділення. У просторий світлий будинок переведено дитячу лікарню з поліклінікою, відкрито також бальнеологічну лікарню, а на підприємствах — 12 медичних пунктів. Лікувальні заклади обслуговують 227 лікарів і 670 чоловік середнього медичного персоналу. Самовіддану працю хірурга М. Н. Комісарова — почесного громадянина Кам’янця-Подільського — відзначено орденом Леніна, йому і лікареві К. С. Веліканову присвоєно звання заслуженого лікаря УРСР.
Зміцненню здоров’я трудящих підпорядковано масову фізкультурну роботу. В 1969 році в місті налічувалося 64 фізкультурні колективи, які об’єднували 17 тис. чоловік. У дитячій спортивній школі навчається близько 500 учнів.
Великі зміни сталися і в галузі народної освіти.
У місті є 17 загальноосвітніх шкіл, ут. ч. 10 середніх; працюють 3 школи робітничої молоді, заочна середня, 2 школи для дітей з фізичними вадами, музична.
1 вересня 1970 року за парти сіло 8 тис. дітей. Серед 629 вчителів — багато чудових педагогів і вихователів молодого покоління. Кращі з них відзначені урядовими нагородами, у т. ч. орденом Леніна — директор середньої школи № 13 Є. О. Лісневич; директор середньої школи № 5 Л. І. Лебединська і вчителька середньої школи № 2 Н. Д. Войцехівська — орденом Трудового Червоного Прапора. 8 педагогам присвоєно звання заслуженого вчителя УРСР, 53 — нагороджено значком «Відмінник народної освіти».
Кам’янець-Подільський не випадково називають містом учнів і студентів. У 1970 році в усіх школах, восьми технікумах і училищах, в педагогічному і сільськогосподарському інститутах, на загальнотехнічному факультеті Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування (знаходиться в Кам’янці) навчалося 25,7 тис. чоловік. У вищих навчальних закладах міста працюють 8 докторів і 125 кандидатів наук.
Педагогічний інститут є важливим центром навчально-методичної і наукової роботи в місті. Вона провадиться 17 кафедрами і студентським науковим товариством. Вчені керують діяльністю обласного краєзнавчого товариства. Інститутська постійна археологічна експедиція досліджує матеріальну культуру слов’янських племен середньої Наддністрянщини, пам’ятки стародавнього Кам’янця. Значну науково-дослідну роботу провадять Хмельницький обласний державний архів, державний історичний музей-заповідник. Музей заснований ще 1890 року Подільським історико-археологічним товариством за активною участю відомого історика Є. О. Сіцінського. Нині він розміщується в старовинній фортеці, колишньому кафедральному соборі і міській ратуші. Тут експонуються і зберігаються понад 50 тис. пам’яток матеріальної і духовної культури минулих часів — знаряддя праці і побуту, зброя, скульптури, тканини; документи, фотографії та інші речі часів революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, мирного будівництва тощо. Музей влаштовує виставки виробів сучасних народних умільців, зокрема майстра декоративної різьби та інкрустації на дереві і кістці А. М. Бідункевича, а також творів місцевих художників Д. І. Брика і 3. К. Гайха. їх картини не раз експонувалися на республіканських і обласних художніх виставках.
Важливим науковим закладом і чудовим місцем відпочинку кам’янчан є ботанічний сад. Своїм багатством і різноманітністю рослин він відомий далеко за межами України. На 18,5 га розкинулися дендропарк, дослідні ділянки й оранжереї. Наукові працівники підтримують зв’язок з 150 ботанічними садами інших країн. Вони вивчають багатющий рослинний світ для впровадження корисних його видів на території Хмельницької області.
За післявоєнні роки вузи і науково-дослідні установи міста видали 39 збірників наукових праць, чимало монографій тощо.
У Кам’янці-Подільському створено широку мережу культурно-освітніх закладів. На сцені будинку культури виступають місцевий самодіяльний народний театр, дитячий драматичний колектив, численні аматори, а також мистецькі колективи інших міст України. В клубах, відкритих на підприємствах і в навчальних закладах, працює багато колективів і гуртків художньої самодіяльності, серед них—драматичні, хорові, танцювальні, 2 оркестри народних інструментів тощо. Аматорським колективам міського будинку культури, сільськогосподарського і педагогічного інститутів, будинку культури цукрового заводу присвоєно звання народних. У місті є два кінотеатри —ім. Войкова і «Дружба» — з чотирма залами на 1,5 тис. місць, Зелений театр парку культури і відпочинку та ін. Все ширше у побут населення входить телебачення. Велику культурно-освітню роботу провадить 91 бібліотека, у т. ч. 7 масових.
У місті працює літературне об’єднання, членами якого є місцеві поети, прозаїки, драматурги, критики. Серед них — один із зачинателів української радянської байки М. П. Годованець. Чимало талановитої молоді охоплює літературна студія педагогічного інституту. У 1969 році при цьому інституті відкрито перший на Україні літературно-меморіальний музей відомого революціонера, українського радянського поета і публіциста І. Ю. Кулика, а також музей державного і партійного діяча, академіка АН УРСР В. П. Затонського.
Жителі Кам’янця-Подільського пишаються тим, що їх славними земляками є український радянський поет, двічі лауреат Державної премії СРСР, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, академік АН УРСР М. П. Бажан, який очолює Головну редакцію Української Радянської Енциклопедії; радянський письменник, лауреат Державної премії СРСР В.П. Беляев; дійсний член Академії медичних наук СРСР, лауреат Державної премії СРСР, Герой Соціалістичної праці Б. І. Збарський, який брав участь у бальзамуванні тіла В. І. Леніна; український геолог і палеонтолог, лауреат Державної премії СРСР В. І. Яворський, а також адмірал флоту, Герой Радянського Союзу С. Г. Горшков та інші.
Партійна і громадські організації, трудящі міста активно втілюють у життя ленінські ідеї про розвиток і зміцнення братерської дружби народів, широких інтернаціональних зв’язків. Після утворення Хмельницького обласного відділення Українського товариства радянсько-болгарської дружби (1966 р.) тісні стосунки зав’язались між трудівниками Кам’янця-Подільського і Сілістринського округу Народної Республіки Болгарії. У травні 1967 року делегація болгарських друзів відвідала Хмельницьку область. 27 травня вона прибула до Кам’янця-Подільського. З цієї нагоди на міському стадіоні відбувся багатотисячний мітинг робітників, колгоспників, службовців, молоді. Зустріч трудящих міста з делегацією Сілістринського округу перетворилась на яскраву демонстрацію непорушної єдності двох братніх народів. Болгарські друзі оглянули історичні та архітектурні пам’ятки, побували на підприємствах, у навчальних закладах. Відвідували вони місто і в наступні роки. У свою чергу, кращі виробничники Кам’янця-Подільського, партійні і радянські працівники кілька разів побували з дружніми візитами в Сілістринському окрузі НРБ.
Швидкими темпами розвиватимуться економіка і культура міста в дев ятій п’ятирічці. На будівництво промислових об’єктів асигновано 110 млн. крб. Буде завершено спорудження заводів: цементного, «Електроприладу», нових цехів кабельного та ін. У 1975 році промислові підприємства випустять продукції більше ніж на 200 млн. крб. Провадитиметься велике житлове будівництво. Поліпшиться водопостачання підприємств і населення. Водопровідна мережа збільшиться на 25 км і досягне 78 км. Місто дістане природний газ. Значні кошти виділено на соціально-культурні потреби. Буде споруджено поліклініку, лікарню на 1,2 тис ліжок, розширено площу учбових корпусів сільськогосподарського інституту, побудовано приміщення планово-економічного та сільськогосподарського технікумів, двох середніх шкіл, великого кінотеатру тощо.
Кам’янчани — палкі патріоти соціалістичної Вітчизни — сповнені почуття відповідальності за її дальший розвиток і розквіт. Кожний трудівник, вносячи свою частку в здійснення планів дев’ятої п’ятирічки, може сказати словами поета «… Моя праця зливається з працею моєї Республіки!»
М. Ф. АЛЕКСАНДРА, І. С. ВИНОКУР, І. В. ГАРНАГА, Л. А КОВАЛЕНКО, В. П. ЛАНЕВСЬКИЙ
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4