Красилів, Красилівський район, Хмельницька область (продовження)
Фашисти окупували Красилів 8 липня 1941 року. Жителі його, як і весь радянський народ, не схилили голови перед загарбниками. На території району з вересня 1942 року і до визволення діяла підпільно-диверсійна група ім. Суворова під командуванням молодшого лейтенанта Г. Н. Вітюка, яка входила до складу партизанського з’єднання С. А. Олексенка. Навесні наступного року група налагодила зв’язок з обласним підпільним комітетом. Члени групи здійснили ряд сміливих операцій, завдавши відчутних ударів гітлерівцям. Одну з таких великих диверсій підпільники провели 12 грудня 1942 року, знищивши значну кількість техніки й пошкодивши лінії зв’язку. Патріоти провадили агітаційну роботу серед населення, зривали вивезення молоді до фашистської неволі. Активно діяли члени групи на цукрозаводі. Вони подавали німецькій адміністрації заводу вигадані результати аналізів, тому значна кількість цукру залишалася в патоці; часто отруювали готову продукцію, двічі виводили з ладу важливі механізми, що призводило до тривалого простою підприємства.
Навесні 1943 року фашисти, натрапивши на слід підпільників, заарештували близько 50 робітників цукрозаводу, більшість з них належала до групи. Гітлерівцям вдалося вилучити у підпільників всю добуту ними зброю, що зберігалася у двох таємних складах. Але група продовжувала діяти. Значна її частина згодом влилася до партизанського загону «Іскра», решта продовжувала займатися агітаційною роботою у Красилові, підтримуючи зв’язок з обласним підпільним партійним комітетом. Жителі міста всіляко саботували заходи окупантів, надавали допомогу партизанам, незважаючи на терор і репресії.
Відступаючи, гітлерівці завдали Красилову величезних збитків. Було розстріляно й закатовано 3255 жителів, вивезено до Німеччини 700 чоловік. Загарбники зруйнували майже всі виробничі будівлі колгоспів, знищили залізничну станцію, пошту, лікарню, спалили багато будинків, пограбували тваринницькі ферми. Загальні збитки, заподіяні окупантами колгоспам Красилова, становили 34,3 млн. крб., районним установам та організаціям — 10 776 180 карбованців. Місто визволили від фашистської нечисті 9 березня 1944 року частини 7-го гвардійського танкового корпусу 3-ї гвардійської танкової армії.
Ратними подвигами на фронтах Великої Вітчизняної війни уславили себе бійці і командири — вихідці з Красилова. Урядові нагороди мають 240 красилівців, серед них — капітан Н. К. Кізюн, командир четвірки бойових літаків, який удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
Жителі визволеного селища всіляко допомагали фронту. Вони провели збір коштів до фонду Червоної Армії. Лише в колективі цукрозаводу зібрано з особистих заощаджень робітників та службовців 112 407 крб. на побудову танка «Красилівець». Жителі відправляли на фронт бійцям теплі речі, допомагали доглядати поранених, які лікувалися в місцевому госпіталі.
Незважаючи на труднощі, викликані нестачею робочих рук, транспортних засобів, тяглової сили, було відбудовано МТС. Уже в березні 1944 року станція розгорнула весняно-польові роботи, маючи 7 тракторних бригад. Розмір посівних площ у колгоспах доведено до 73,4 проц. порівняно з довоєнним часом. Восени 1944 року красилівці здали державі хліб понад план.
Одночасно з відродженням господарств артілей відбудували і реконструювали промислові підприємства. Став до ладу цукрозавод, що 1945 року за добу переробляв 4,2 тис. цнт сировини. Робітники заводу, яких 1945 року налічувалося 155 чоловік, працювали з великим ентузіазмом. У лютому 1945 року за досягнуті успіхи підприємство одержало перехідний Червоний прапор ВЦРПС і 60 тис. крб. премії.
1948 року завод газифіковано, добудовано нові майстерні, встановлено паровий котел, завдяки чому зросли виробничі потужності, підвищилася продуктивність праці. На кінець четвертої п’ятирічки завод щодоби переробляв до 8 тис. цнт цукрової сировини.
Відновили роботу партійні і радянські установи, культурно-освітні заклади. Знову почали працювати школа, бібліотека, лікарня. Величезну допомогу визволеному місту подала держава. На відбудову жител трудящим Красилова в 1944—1949 р. було відпущено кредити, будівельний ліс та інші матеріали.
Важливе значення в розвитку Красилова і району мало будівництво газопроводу Дашава—Київ. Однією з дільниць газопроводу була Красилівська довжиною близько 120 км. Будівельні роботи розгорнулися з березня 1947 року. В спорудженні газопроводу брали участь трудящі всіх населених пунктів, розташованих поблизу магістралі. Будова стала всенародною. Синій факел вогню дашавського газу запалав у Красилові в жовтні 1948 року. На Красилівській дільниці спорудили будинки для ремонтників, ремонто-механічний пункт, автогараж, котельню.
Протягом 1950—1952 рр. у Красилові збудована компресорна станція, пропускна спроможність якої 4—6 млн. кубометрів газу на добу. Одночасно збудовано електростанцію потужністю 1000—1200 кіловат, насосні станції першого і другого підйому тощо. Станцію обслуговувало 170—180 чоловік, основні процеси на ній автоматизовані. Завдяки пуску компресорної станції почалася газифікація промислових об’єктів і житлових будинків Красилова і району. Красилівське управління магістральних газопроводів 1962 року удостоєно звання колективу комуністичної праці. Передовика управління В. П. Анашкіна нагороджено орденом «Знак Пошани».
Одним з найбільших підприємств Красилова є завод підйомно-транспортного устаткування. Він виріс на базі ремонтно-механічних майстерень, відбудованих ще 1944 року й пристосованих для ремонту двигунів і виготовлення запасних частин до автомобілів, закріплених за цукровими заводами області. Поступово відбувалося розширення і реконструкція майстерень. З 1952 року вони обслуговували автогосподарства 5 областей України та Молдавської РСР. Одночасно почалося виготовлення механізмів для потреб цукрової промисловості. 1957 року майстерні перетворено на ремонтно-механічний завод, наступного року його перейменовано на машинобудівний. Підприємство освоїло виробництво нового виду продукції — тракторного навантажувача ТЛ-3, що застосовується на цукрових заводах, залізницях, у сільському господарстві. Поступово на заводі сконцентрувалося союзне виробництво цих механізмів. Освоєно також виробництво тракторних навантажувачів ТЛ-5, автоцистерн та ін. У 1970 році випущено валової продукції на суму 12,7 млн. крб. Обсяг цей за дев’яту п’ятирічку (1971 — 1975 рр.) зросте на 86 процентів. Проведено значні роботи щодо реконструкції та розвитку виробничих потужностей. Збудовано нові цехи — металоконструкцій та механічний, розширено й удосконалено існуючі. Підведено залізничні колії, здійснено газифікацію заводу. Після реконструкції, яка закінчиться у 1971 році, обсяг виробництва порівняно з 1965 роком зросте вдвоє.
На підприємстві працює понад тисячу чоловік, серед них — 121 комуніст, 582 ударники комуністичної праці. Колектив заводу — постійний учасник всесоюзних змагань підприємств свого профілю, він двічі посідав перше місце, завоював перехідний Червоний прапор Міністерства машинобудування для легкої і харчової промисловості СРСР.
За високі виробничі показники в змаганні на честь 50-річчя Радянської влади рішенням бюро обкому КП України і облвиконкому Красилівський завод підйомно-транспортного устаткування занесено на обласну Дошку пошани. Цієї честі удостоєний також один з кращих робітників заводу, слюсар С. М. Пасічник. Нелегко здобути право називатися передовиком у колективі, що славиться трудовими перемогами. Успіхи токаря А. Ф. Хмельницького радують всіх. З початку 1971 року він працює в рахунок 1973-го. Комуніста А. Ф. Хмельницького обрано делегатом XXIV з’їзду КП України.
Важливу роботу провадять заводські раціоналізатори та винахідники. Завдяки удосконаленню навантажувача ТЛ-3 трудомісткість його виготовлення знижена в 2 рази, вага без втрати надійності зменшилася на 2,2 тис. кг. Значно скоротилися витрати металу на одну машину, знизилася собівартість її виготовлення.
Десятки сімей Красилова назавжди зв’язали своє життя з заводом, передають молодшим поколінням набуті знання й досвід. Так, на підприємстві працює 4 члени сім’ї начальника цеху М. А. Венцковського. З — старшого електрика А. Н. Семенюка та ін. Пишається колектив своїми передовиками. Газозварниця Н. М. Чвиж за трудові заслуги нагороджена орденом Леніна. Ветеранів заводу — колишнього директора А. А. Дзюмана удостоєно ордена «Знак Пошани», слюсаря В. М. Нича — ордена Трудового Червоного Прапора. Робітничі кадри завод в основному готує самостійно. Марія Комар прийшла у цех прибиральницею. Незабаром почала відвідувати організовані на підприємстві курси, де набула кваліфікації фрезерувальниці. Тепер М. Д. Комар — передова виробничниця, місячні завдання вона в середньому виконує на 150—160 проц. Кілька років тому на заводі організували заняття для вивчення зварювального виробництва. Дві групи робітників, які навчалися тут, з успіхом застосовують набуті знання на підприємстві. Для робітників створено хороші побутові умови. Завершено будівництво двох гуртожитків на 164 місця, зведено 12 багатоквартирних будинків, чудовий дитячий комбінат на 140 місць. Індивідуальні забудовники дістають від держави допомогу кредитами й матеріалами.
Успішно працюють колективи інших підприємств міста. Серед них — цукровий завод, який з невеличкої дореволюційної цукроварні перетворився на високомеханізоване підприємство. Реконструкція окремих виробничих вузлів триває й далі. На заводі трудиться понад 600 чоловік. Пересувна механізована колона, де налічується понад 300 працівників, діє в Красилові з 1957 року.
За останні роки значно зросла й розширилася створена 1958 року міжколгоспна будівельна організація, де виготовляли черепицю, працювали столярний цех і лісопильна рама. Тепер «Міжколгоспбуд» перетворився на сучасне підприємство, оснащене достатньою кількістю транспортних засобів та будівельних механізмів. 1961 року став до ладу цегельний завод, проектна потужність якого доведена до 6 млн. штук цегли на рік. Реконструйовано й механізовано хлібоприймальний пункт.
В дев’ятій п’ятирічці у Красилові буде споруджено кілька підприємств — цегельний завод потужністю 10—12 млн. тонн цегли на рік, молокозавод, що перероблятиме 50 тонн молока за добу, асфальтово-бетонний завод потужністю 250— 300 тонн за зміну, харчокомбінат, лічильну станцію, автотранспортне підприємство.
Трудівники районного об’єднання «Сільгосптехніки» вже кілька років підряд є передовиками республіканського і всесоюзного змагань. У 1967 році за успішне виконання програми третього кварталу йому вручено перехідний Червоний прапор всесоюзного об’єднання «Сільгосптехніки», а за успіхи, досягнуті в змаганні на честь 50-річчя Радянської влади на Україні, нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КП України, Президії Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради профспілок.
У роки восьмої п’ятирічки став до ладу будинок зв’язку. Працівники телефонної станції налагодили прямий зв’язок з найвіддаленішими населеними пунктами району. Злагоджена робота красилівських зв’язківців забезпечила їм трудову перемогу: 1969 року вони завоювали першість у змаганні підприємств обласного виробничо-технічного управління зв’язку.
Комбінат побутового обслуговування задовольняє потреби жителів міста і району. Серед 314 працівників підприємства є інженери, техніки, висококваліфіковані майстри пошиття одягу, взуття тощо. В Красилові працюють промисловий комбінат зі швейним та черепичним цехами, ремонтно-будівельна дільниця. Діє 55 підприємств торгівлі і громадського харчування.
У Красилові міститься центральна садиба колгоспу «Правда», створеного 1950 року на базі приміських артілей. За господарством закріплено 4,2 тис. га орної землі. Інтенсивний розвиток усіх галузей сільськогосподарського виробництва розпочався після березневого (1965 року) Пленуму ЦК КПРС. В перших лавах борців за піднесення господарства артілі йдуть комуністи. Вони працюють на вирішальних ділянках виробництва, беруть активну участь в організації соціалістичного змагання, в здійсненні виховних заходів серед колгоспників, показують приклад у праці. В 1970 році партійна організація об’єднувала 61 комуніста, 47 з них працювали безпосередньо на виробництві. Велику організаторську та ідейно-виховну роботу серед молодих трудівників ланів і ферм провадить комсомольська організація колгоспу, де 1970 року налічувалося 48 членів ВЛКСМ. Самовідданою працею відзначаються молоді колгоспники: тракторист-комсомолець Г. А. Ткачук, який довів виробіток на своєму ДТ-74 до 1723 га умовної оранки, ланкова О. С. Маначин, яка в 1970 році виростила по 399 цнт цукрових буряків з га, доярка, делегат 3-го Всесоюзного з’їзду колгоспників Г. І. Сивак та інші. 145 колгоспників нагороджені ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна».
Крім виробництва зернових і цукрових буряків, урожайність яких 1967 року становила відповідно 30,4 і 323,3 цнт з га, в колгоспі добре розвинене тваринництво.
1969 року на фермах налічувалося 2,1 тис. голів великої рогатої худоби, свиней понад 800 голів. Серед тваринників відзначається сумлінною працею доярка комуніст А. О. Калюк, яка в 1970 році надоїла від кожної із 25 закріплених за нею корів по 3145 кг молока. Зростають прибутки колгоспників. Оплата людино-дня становила 2,4 карбованця.
Велику роботу здійснює будівельна бригада колгоспу. Лише протягом 1966— 1969 рр. за рахунок колгоспу споруджено житловий будинок для спеціалістів, будинок механізаторів, приміщення 8-річної школи, будинок тваринника, ряд виробничих приміщень тощо, загалом виконано будівельно-монтажних робіт на суму близько 679 тис. крб. Уже введено в дію першу чергу птахофабрики на 100 тис. курей, будівництво якої завершиться наприкінці 1972 року; незабаром стане до ладу комбікормовий завод.
З 1964 року Красилів належить до категорії міст районного підпорядкування. В центрі уваги міської Ради депутатів трудящих — питання піднесення промислового й сільськогосподарського виробництва, культурне будівництво, поліпшення добробуту трудящих. До складу міськради в 1970 році входило 50 депутатів, з них — 29 робітників, 8 колгоспників, 13 службовців. Члени Ради вирішують питання розвитку економіки підприємств і колгоспу, торгівлі, побутового обслуговування, роботи культосвітніх закладів, благоустрою міста. Активно працюють постійні комісії, серед них сільськогосподарська, планово-бюджетна, культурно-освітня, соціалістичної законності, для роботи серед молоді. Навколо депутатів гуртується широкий актив. Це робітники цукрового та машинобудівного заводів, колгоспники, лікарі, учителі. Велику допомогу міськраді подають громадські організації (вуличні комітети, добровільні народні дружини, жіночі ради, батьківські комітети, товариські суди та інші), до складу яких обрано понад 360 чоловік.
В місті все більшого поширення набувають нові свята, обряди, звичаї — свято «Серпа і молота», зустрічі з героями-земляками, урочисті проводи до Радянської Армії, посвячення в робітники. В 1969 році проведено один з таких цікавих вечорів під назвою «Дорогою звершень», на якому виступили представники трьох поколінь: учасник збройного повстання на броненосці «Потьомкін», колишній член судового комітету, кавалер ордена Трудового Червоного Прапора І. П. Шестидесятий, колишній командир ескадрону Червоного козацтва А. С. Кулигін, перша п’ятисотенниця-буряківник Поділля К. К. Андрощук, один з перших комсомольців Красилова Д. С. Вавренчук та інші. В усіх присутніх на вечорі залишилися незабутні враження.
На очах змінюється вигляд Красилова. Виросли нові корпуси заводів, багатоповерхові адміністративні будинки, колгоспні будівлі, магазини, кінотеатр, комбінат побутового обслуговування, дитячі заклади. Споруджено автобусну станцію, міський стадіон. Широким фронтом провадиться житлове будівництво. За роки дев’ятої п’ятирічки обсяг будівельно-монтажних робіт зросте на 22 проценти. Понад 4 тисячі сімей одержать нові квартири з усіма вигодами. Центральні вулиці міста заасфальтовані, інші — забруковані. В центрі міста знаходиться добре впорядкована площа Леніна, на якій встановлено пам’ятник геніальному творцеві Радянської держави; застиг у бронзі невідомий солдат, біля якого палає вічний вогонь. Багато уваги приділяється озелененню Красилова — закладено сквери, газони, насаджено зелену огорожу. З 1965 року по місту курсують автобуси.
Про охорону здоров’я трудящих дбають 145 медичних працівників, які обслуговують районну лікарню, протитуберкульозний диспансер, 4 медичні пункти.
В Красилові виросло справжнє лікарняне містечко з 12 відділеннями. Працюють 4 дошкільні дитячі заклади.
Добре налагоджена система освіти — в Красилові працюють 3 середні денні, заочна, початкова, музична та спортивна школи, школа робітничої молоді. Всі ці навчальні заклади охоплюють понад 2600 учнів, у них трудиться 170 учителів. При середніх школах є добре обладнані виробничі майстерні.
Працює палац піонерів.
У місті видається районна газета (з 1963 року — «Зоря комунізму»). Відкрито кінотеатр на 600 місць, 12 бібліотек, книжковий фонд яких перевищує 100 тис. примірників, 3 будинки культури. Учасники колективів художньої самодіяльності Красилова добре відомі глядачам, багато з них мають відзнаки обласних й республіканських оглядів. Золотими медалями лауреатів республіканського конкурсу художньої самодіяльності нагороджено учасників красилівського квартету. Цієї ж нагороди на республіканському огляді, присвяченому 50-річчю Радянської влади, удостоєна агіткультбригада, а районний будинок культури нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
Широко провадиться в місті спортивно-масова робота. В 11 фізкультурних колективах об’єднано близько 3,5 тис. юнаків та дівчат. У спортивній школі навчається понад 200 учнів.
Красилівці гордяться своїм квітучим містом, яке здавна привертало увагу мальовничими краєвидами, чудовими садами, луками. Тепер воно стає ще красивішим. Немає більше глухого повітового містечка, є соціалістичне місто Красилів. У повсякденному житті його виразно відчувається ритм нової епохи — епохи будівництва комунізму.
Е. І. НАДОЛІЧНА, Я. С. ПІЕМЧУК