Знам’янка, Знам’янський район, Кіровоградська область (продовження)
В роки довоєнних п’ятирічок було розширено паровозне і збудовано вагонне депо, автоконтрольний пункт і пункт технічного огляду. Зросла потужність електростанції, з’явилися нові локомотиви, верстати. Знам’янка стала однією з найбільших на Правобережній Україні «фабрик поїздів». Безперервним потоком в усі напрямки йшли звідси состави з рудою, нафтою, вугіллям, хлібом тощо. Розширювалася місцева промисловість. Наприкінці 1931 року на основі об’єднання деревообробної артілі «Якість» з артілями «12-річчя Жовтня» та «Червоний бондар» створено Знам’янський деревообробний комбінат «Україна». 1932 року на базі місцевої виробничої артілі засновано три нові — «Ширпотреб», «Харчовик», «Червоний пекар».
Докорінно змінилося ставлення трудівників селища до праці. 1928 року на залізничному вузлі виникли осередок винахідників і гурток раціоналізаторів. Учасник цього гуртка П. С. Солодов винайшов пневматичний прилад розточування втулок, заощадивши за 10 місяців 1000 крб. 1931 року при парткомі вузла організовано сектор масово-виробничої технічної пропаганди. Вже в березні залізничники уклали 395 соціалістичних договорів. 1932 року працівники вузла включилися у всесоюзні конкурси спарених бригад, організовані редакцією газети «Правда», Народним комісаріатом шляхів та ЦК профспілки залізничників. Машиністи Г. П. Ломаченко та І. Руденко 1932 року стали переможцями 2-го всесоюзного конкурсу. 1936 року за раціональне використання технічних засобів залізничного транспорту орденом «Знак Пошани» нагороджено кочегара депо Ф. Г. Гудзя, диспетчера С. М. Канарського, начальника відділу експлуатації М. І. Кудіна. Ініціатора кривоносівського руху на вузлі машиніста І. К. Гузя трудящі міста обрали в 1937 році делегатом третього Надзвичайного обласного з’їзду Рад Одещини і Надзвичайного XIV з’їзду Рад України.
Значний вклад працівники вузла внесли у соціалістичні перетворення на селі. 1925 року в районі було вже 12 артілей, два радгоспи, п’ять ТСОЗів і три комуни. Але для обробітку землі бракувало тягла, реманенту та грунтообробних знарядь. На кожну тисячу га орної землі припадало 13 сівалок та 110 коней, а на 10 тис. га ріллі — один трактор. Саме в той час і посилилася виробничо-культурна змичка селища з селом. Навесні 1928 року Знам’янський комітет профспілки залізничників відрахував на проведення посівної кампанії понад 5 тис. крб. Для сільськогосподарської артілі ім. Залізничників у селі Суботцях було закуплено 9 коней, трактор, три плуги, молотарку, сівалку тощо. Тоді ж на вузлі створили 12 робітничих бригад у складі 63 чоловік для роботи на селі. У березні 1931 року в районі було 2 МТС — Дмитрівська та Трепівська, створено радгосп «Соцреконструктор», 2 артілі в Цибулевому. Крім того, на території 41 сільради організували 4 дільничні парткоми, до яких входило 24 партосередки 119 колгоспів. Одночасно з цим 7 залізничних осередків об’єдналися в станційний партком. Така реорганізація зміцнила місцеві партосередки, наблизила їх роботу до виробництва. Активну шефську допомогу селу надавали і селищні комсомольці. Вони організовували буксирні бригади, проводили масово-політичну роботу в селах, заготовили тисячу лопат, кіс, а також вози для артілей сіл Васиного, Петрового, Макарихи. У фонд будівництва МТС знам’янські комсомольці в лютому 1931 року внесли 1500 карбованців.
Великі зміни відбулися в комунальному та соціально-культурному будівництві.
3 травня 1930 року Знам’янку віднесено до категорії селищ міського типу. В 1932 році житловий фонд будівельної кооперації становив 7249 кв. метрів. До 1940 року трудящі вузла одержали ще 7658 кв. метрів житла. Було споруджено приміщення залізничного училища, районної лікарні на 50 ліжок, державного банку, залізничної лікарні, дитячого садка, пішохідний міст через колії, що з’єднував південну і північну частини селища, реконструйовано приміщення клубу. Напередодні війни у Знам’янці працювали 2 середні школи, 2 семирічні, вечірня школа та залізничне училище. З тис. дітей шкільного віку були охоплені навчанням. У лютому 1936 року Знам’янська школа ФЗН за відмінну підготовку висококваліфікованих робітників одержала Почесну грамоту ЦК ВЛКСМ4.
З 1930 року в селищі почав діяти радіовузол. За зразкову роботу по обслуговуванню населення у 1938 році йому присуджено першу премію управління залізниці. На початку 30-х років при залізничному клубі відкрилися дитяча технічна станція, музична студія, створені гуртки дитячої самодіяльності. Великою популярністю у трудящих Знам’янки, району й залізниці користувалася хорова капела, заснована ще 1918 року. У травні 1931 року хор залізничного клубу був учасником української музичної олімпіади в Харкові, де рішенням жюрі його віднесли до хорів другої категорії.
Важливу роль в ідейно-політичному, громадському й культурному житті знам’янців відіграли районна газета «Соціалістичний темп», яка почала виходити 1930 року, і орган політвідділу Знам’янського відділка залізниці «Соціалістичний транспорт». Зростала кількість кореспондентів газет. У 1936 році з 500 робсількорів району 100 були стахановцями транспорту.
Багато уваги приділялося фізкультурно-масовій та оборонній роботі серед трудящих. Вихованка школи ФЗН і московського аероклубу, бортмеханік Є. П. Прохорова була учасницею перших у світі групових жіночих перельотів, підготовлених льотчицями експериментального інституту Наркомважпрому. В 1938 році вона встановила в Тулі два світові рекорди дальності польоту.
Зрушення, які сталися у виробничому й культурному житті Знам’янки за роки Радянської влади, стали можливими завдяки тому, що міська партійна організація у своїй роботі керувалася рішеннями партії й уряду, борючись систематично за їх реалізацію. На підприємствах, в установах міста 1940 року було 395 членів ВКП(б) та 281 кандидат у члени ВКП(б), що об’єднувалися у 26 партійних організаціях. Вірним помічником комуністів завжди і всюди були комсомольці — 1332 члени ВЛКСМ налічувалося у Знам’янці 1939 року і входили вони до 28 комсомольських організацій.
З 1932 року Знам’янка — райцентр Одеської області, з 1937 — Миколаївської, а з 1939 року — Кіровоградської області. У жовтні 1938 року робітниче селище Знам’янка, де проживало 14,6 тис. чоловік, переведено до розряду міст районного, а у серпні 1939 року — обласного підпорядкування.
З перших днів Великої Вітчизняної війни трудящі міста стали на захист соціалістичної Вітчизни. На станції Знам’янка формувалося і відправлялося на фронт щодня по декілька військових ешелонів. Всі служби вузла працювали чітко й злагоджено, незважаючи на те, що багато залізничників пішло на фронт. Зміна вагонного майстра комуніста М. І. Дорошенка приймала поїзди за 10—12 хвилин замість 35 хвилин за нормою, а зміна майстра Н. П. Корячка — за 7 хвилин. Самовіддано працювали робітники і на інших ділянках. Все можливе було зроблено для того, щоб вчасно вивезти в глибокий тил цінне майно та устаткування станції. Сотні жителів міста у відповідь на заклик Комуністичної партії вступили добровольцями у винищувальні батальйони та команди ППО. Протягом 22—24 червня Знам’янський міськком комсомолу направив на фронт понад 400 комсомольців. У червні райвійськкомат і відділ охорони здоров’я сформували у місті евакогоспіталь, де головним хірургом став місцевий лікар А. В. Гречко, а в липні — ще один госпіталь, начальником якого призначили також знам’янця В. К. Ярниха.
5 серпня гітлерівці захопили місто. Почалися арешти і розстріли мирних жителів. Патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. Восени 1941 року в місті почала діяти підпільно-диверсійна група у складі 17 чоловік, яку очолив робітник депо В. Ю. Рож-ко. За два роки активних дій патріоти знищили кілька ешелонів з паливом, вибухівкою, фуражем, живою силою окупантів, пошкодили декілька кілометрів залізничних колій, зірвали десятки стрілочних переводів на сусідніх блокпостах і роз’їздах. Крім того, підпільники проводили серед населення агітаційно-масову роботу, переправляли до партизанів людей. Потрапивши до рук гестапо, В. Ю. Рожко та Я. Ф. Іванов вночі проломили стіну в’язниці і втекли в ліс до партизанів.
З березня 1942 року по грудень 1943 на вузлі діяла друга підпільно-диверсійна група у складі 123 патріотів. Керував нею робітник А. І. Олександров. Основне ядро групи становили: колишній член Знам’янського райкому КП(б)У М. І. Скипа, колишній інструктор виконкому районної Ради І. І. Терещенко, робітник цукрокомбінату А. Ф. Прокопенко, а також К. І. Мазур, В. Г. Сотер, О. С. Климова та Ф. Я. Бем. Підпільники мали зв’язок з першою групою. За завданням штабу партизанського загону ім. Ворошилова, що базувався в Чутянському лісі, вони збирали відомості про рух ворожих ешелонів і передавали їх партизанам через місцевого жителя — зв’язківця А. Г. Живогляда. 8 березня 1943 року месники пошкодили на станції два паровози. У К. І. Мазура був радіоприймач, по якому підпільники приймали зведення Радінформбюро і розмножували їх від руки. А. І. Чернегель виводив з ладу механізми у паровозному депо.
Особливо активізувалися дії партизанів на початку 1943 року. Знам’янський район став одним з центрів партизанського руху на Кіровоградщині. У квітні 1943 року група месників із загону ім. Ворошилова знищила біля Знам’янки автомашину з поліцаями. 6 червня 1943 року бійці загону «Москва» напали в околиці міста на німецьку автоколону і підірвали 5 автомашин. 2 липня партизани загону «За Батьківщину» на перегоні Знам’янка—Хирівка пустили під укіс ешелон з вугіллям, a 11 липня — військовий ешелон з живою силою на перегоні Знам’янка — Диківка. Через тиждень партизани загону ім. Дзержинського вчинили аварію на тому ж перегоні ще одного ешелону, в результаті якої знищено 20 вагонів з окупантами, шість платформ з танками, чотири — з автомашинами і три — з важкою артилерією. У безсилій люті гітлерівці вчинили розправу над мирним населенням. Після пожежі в паровозному депо окупанти взяли заложниками А. С. Бугайова, Т. І. Головченка, К. П. Гаврилова, О. Д. Данченка, Г. А. Козаченка, Г. П. Ломаченка, І. Г. Ломаченка, В. Г. Ломаченка, О. Г. Носера, А. М. Павленка, М. С. Пишкіна і через добу стратили. За час окупації гітлерівці розстріляли, закатували, повісили у Знам’янці 725 місцевих жителів і військовополонених; 207 юнаків і дівчат вигнали на каторжні роботи до Німеччини.
Восени 1943 року до Знам’янки наблизилися війська Червоної Армії. 19 жовтня битву за місто розпочали літаки авіаційної дивізії полковника М. В. Кузнецова, а в ніч проти 9 грудня, після тривалої артпідготовки, почався штурм вузла. Наступальні операції здійснювали частини 18-го і 29-го танкових корпусів 5-ї гвардійської танкової армії під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова, 6-ї і 110-ї гвардійських стрілецьких дивізій 5-ї гвардійської армії, якою командував генерал-лейтенант О. С. Жадов, та стрілецький корпус, який очолював генерал-майор О. І. Родімцев. 9-го грудня Знам’янку визволили від ворога. За неповними даними, в цих боях було вбито близько 1500 гітлерівців, знищено 23 ворожі танки, захоплено багато гармат, автомашин і обозів з військовим спорядженням. У визволенні міста активну участь брали партизанські загони під командуванням І. Д. Діброви, Є. І. Петрова, М. Н. Кришталя, Г. М. Володіна, І. Ф. Присяжнюка та інших, а також підпільники знам’янських диверсійних груп. Серед полеглих радянських воїнів у боях за Знам’янку — уродженець Орєхово-Зуєва, розвідник, Герой Радянського Союзу сержант В. І. Галочкін.
10 грудня 1943 року Москва салютувала доблесним військам 2-го Українського фронту двадцятьма артилерійськими залпами з 124 гармат. 18 військових частин і з’єднань, що відзначилися в боях за визволення міста, були найменовані «Знам’янськими», 5 з’єднань нагородили орденом Червоного Прапора.
Трудящі міста не поривают зав’язків з воїнами-визволителями. Вже стало традицією, що у Знам’янські частини направляються кращі призовники з міста і. району. Щороку представники цих частин приїжджають у Знам’янку і розповідають трудівникам про свої успіхи у бойовій та політичній підготовці. Напередодні 50-річчя Збройних Сил СРСР на багатолюдному мітингу міста представникам від Знам’янських військових частин було вручено шкатулки із землею, взятою з братських могил. У грудні 1968 року з нагоди 25-річчя визволення Знам’янки від німецько-фашистських загарбників на центральній площі відкрито монумент Слави воїнам-визволителям.
Понад 1000 трудівників міста, які захищали Батьківщину на фронті, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Знам’янка дала Батьківщині двох Героїв Радянського Союзу — О. П. Осадчого та П. К. Філоненка. О. П. Осадчий народився в сім’ї машиніста паровозного депо. Після закінчення Ленінградської школи льотчиків воював у рядах однієї з інтернаціональних бригад в Іспанії, за що був нагороджений орденом Леніна, Червоного Прапора. Звання Героя Радянського Союзу командирові 11-ї гвардійської винищувальної авіації генерал-майорові О. П. Осадчому присвоєно в червні 1945 року. За мужність, виявлену в боях під час форсування Дніпра в районі Вишгорода, такого ж високого звання був удостоєний П. К. Філоненко. З фашистськими загарбниками в складі жіночого авіаційного полку під командуванням Марини Раскової билася з фашистами Є. П. Прохорова. В одному з боїв вона була тяжко поранена і померла в госпіталі.
18 грудня 1943 року почали діяти міський та районний комітети КП(б)У, вузловий партком. Відновили свою діяльність виконком міської Ради та інші радянські й громадські організації. На кінець 1944 року в Знам’янці було вже 22 парт-організації, що об’єднували 275 комуністів. Загін комсомольців становив 700 чоловік.
Ще продовжувалися бомбардування і обстріл міста ворогом, а знам’янці під керівництвом міськкому КП(б)У взялися за відбудову міста і основних підприємств. Фашисти зруйнували електростанцію, дві водокачки, устаткування паровозного та ремонтного депо, 300 будинків. Гітлерівські варвари знищили понад 53 тис. примірників книжок п’яти міських і трьох шкільних бібліотек, обладнання двох лікарень і двох поліклінік. На п’ятий день після визволення залізничний вузол одержав електроенергію, на сьомий—воду, а 22 грудня залізничники прийняли на станції перший ешелон з боєприпасами для фронту. З січня тут почався плановий ремонт паровозів та вагонів. На допомогу знам’янським робітникам прийшли трудящі Казахстану, Узбекистану та інших радянських республік. Уже 6 січня знам’янці одержали від трудівників Забайкальської залізниці 10 паровозів, а наприкінці місяця ще 30 з Аткарська, Армавіра та ін. міст. Верстати надійшли з Уралу, а ліс — з Комі АРСР. Першими на Одеській залізниці знам’янські залізничники налагодили цех підйомного ремонту паровозів, завдяки чому стало можливим приймати локомотиви з інших депо і залізниць. У відновленні роботи цеху теплої промивки паровозів велика заслуга комсомольців локомотивного депо. За успішне виконання відбудовних робіт паровозники, вагонники і зв’язківці у травні 1944 року одержали перехідний Червоний прапор Державного Комітету Оборони і Наркомату шляхів. Від кадрових залізничників не відставала і молодь. За активну участь у відбудові комсомольсько-молодіжна зміна станції нагороджена Грамотою ЦК ВЛКСМ. У соціалістичному змаганні молодих залізничників України ця зміна завоювала друге місце і двічі відзначалася грошовою премією. Відроджувалася й місцева промисловість. На початку 1944 року першу продукцію дали промислові артілі «Більшовик» та «1 Травня», фабрики «Індпошиття» та «Ширпотреб», хлібозавод і дві пекарні. 1944 року артіль «1 Травня» переробила для потреб Червоної Армії 74 тонни проса.
Наприкінці 1945 року за рішенням виконкому міськради організовано Знам’янський харчокомбінат, який вже через рік виконав свій виробничий план на 141,9 проц. Почав працювати маслозавод. Розгорнули роботу споживча кооперація, мережа державної торгівлі, відділ робітничого постачання. Зросла кількість торговельних закладів: якщо у 1944 році їх було 38, то у 1947 році—88. Завдяки турботам і допомозі з боку Комуністичної партії, братніх республік відбудовано 78 будинків, відремонтовано понад 500 квартир. Трудівники міста подавали значну допомогу фронту. Для будівництва танкової колони «Кіровоградський комсомолець» і літаків вони внесли 1,7 млн. крб. Трудящі Знам’янки взяли активну участь і у відродженні Донецького та Криворізького басейнів. Так, у липні 1945 року туди виїхало працювати 140 чоловік.
Значна увага з боку радянських і партійних органів приділялася відновленню закладів охорони здоров’я, освіти та культури. На початку 1944 року почали приймати хворих дві лікарні і дві поліклініки. Вступили в дію залізнична і районна санепідстанції. Працювали дитячий садок і ясла. У березні того ж року відчинилися двері двох міських середніх шкіл та школи робітничої молоді; відновили роботу школи ФЗН і залізничне училище. Вже наприкінці року школа ФЗН випустила 450 робітників. Наступного року почала працювати ще одна середня школа на 250 учнів. 1944 року відновили роботу залізничний клуб ім. Леніна, 7 червоних кутків, 4 бібліотеки. Діяли радіовузол на 1250 точок, стаціонарна кіноустановка, вузловий агітпункт тощо. З квітня 1944 року вийшов перший після визволення номер районної газети. У листопаді відкрито вечірню радянську партійну школу.
Широко розгортаючи соціалістичне змагання за якнайшвидшу відбудову залізничного господарства, місцевої промисловості, міського господарства, знам’янці успішно виконували плани першої післявоєнної п’ятирічки. За самовіддану працю тільки в липні 1949 року 27 залізничників Знам’янки нагороджено орденом Леніна, 14—Трудового Червоного Прапора, 58 —медалями «За трудову доблесть» і «За трудову відзнаку».
У жовтні 1946 року виконком міськради затвердив схему генерального плану забудови міста, розроблену Державним інститутом проектування міст УРСР. Через рік була виділена ділянка землі під державну та індивідуальну забудову жител. Розширилася привокзальна площа, почалося озеленення міста, брукування вулиць. На кінець 1949 року в місті стали до ладу основні магістралі водопостачання; промисловість і транспорт почали одержувати електроенергію з Олександрії. У 50-і роки в Знам’янці розгорнулося спорудження багатьох нових підприємств, реконструйовувалися діючі. 1952 року закінчилося будівництво пасажирського вокзалу. Розширення колійного господарства дало змогу збільшити пропускну спроможність вузла. У грудні 1959 року вузол одержав струм з Кременчуцької ГЕС, завдяки чому стало можливим електрифікувати в 1962 році дільницю Знам’янка — П’ятихатки. Через рік потужні електровози пішли до Миронівки. Нині знам’янські локомотиви ведуть поїзди до Києва. Перехід на електро- і тепловозну тягу вимагав генеральної реконструкції паровозного і вагонного депо, сортувальних парків станції. Знам’янці успішно справилися з цими завданнями в стислі строки.
На базі Суботцівського механізованого гранітного кар’єру (1961 року) створено Знам’янський завод залізобетонних виробів, що випускає продукцію для багатьох залізниць Радянського Союзу. Основну сировину підприємство одержує від Знам’янського щебеневого заводу, який у роки восьмої п’ятирічки відвантажив залізничному транспорту і будівельним організаціям понад план до 60 тис. кубометрів щебеню і понад 45 тис. кубометрів каменю. Одним з перших у районі і на залізниці його колектив запровадив економічну реформу. Завод носить звання підприємства комуністичної праці.
У 1962 році дав першу продукцію овочеконсервний завод. Завдяки раціональному використанню виробничих площ та обладнання, впровадженню прогресивної технології колектив робітників та інженерно-технічних працівників заводу за десять років більше ніж у два рази перевищив проектну потужність підприємства. Тут щорічно випускається понад 5 млн. умовних банок консервів. 1965 року в Знам’янці почав працювати потужний маслосирзавод — найбільше підприємство молочної промисловості області. За зміну тут переробляється до 40 тонн молока на сир і до 8 тонн вершків на масло вищих сортів.
Нове обладнання для майстерень і цехів, ремонту сільськогосподарських машин і знарядь одержує від держави місцеве об’єднання «Сільгосптехніки». У Знам’янці в 1971 році став до ладу хлібозавод потужністю 50 тонн продукції на добу. На новій технічній основі працює молоде підприємство — міський промисловий комбінат. Його продукція — будівельні матеріали, банки для фарб тощо. За успіхи в соціалістичному змаганні на честь 50-річчя Великого Жовтня колективу промислового комбінату вручено на вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Кіровоградського обкому КП України, облвиконкому та обласної Ради профспілок. Завдання восьмої п’ятирічки робітники комбінату виконали за три роки і дев’ять місяців.
Велику роль у здійсненні завдань, накреслених партією й урядом, відіграв рух за комуністичне ставлення до праці. Зачинателем його став колектив локомотивного депо. Першими звания ударника комуністичної праці удостоєні машиніст паровоза Г. С. Рикунов і кочегар Л. А. Кунаховець. 1964 року локомотивному депо присвоєно звання колективу комуністичної праці, а в 1967 році за успіхи в соціалістичному змаганні йому вручено ва вічне зберігання пам’ятний Червоний прапор Кіровоградського обкому КП України, облвиконкому, обласної Ради профспілок. До 50-річчя Радянської влади понад 2 тис. знам’янців здобули звання ударників комуністичної праці. В 1970 році серед працівників знам’янських підприємств трудилося близько 3 тис. ударників комуністичної праці; 164 цехам, бригадам і дільницям присвоїли звання колективів комуністичної праці.
Змагаючись за дострокове завершення планів восьмої п’ятирічки та гідну зустріч XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України, колектив депо успішно виконав соціалістичні зобов’язання. П’ятирічний план перевозок завершено до 1 листопада 1970 року. При цьому собівартість перевозок зменшено на 18,6 проц. За п’ятиріччя локомотивники перевезли понад завдання 29 млн. тонн вантажів. Ці успіхи досягнуті були завдяки застосуванню наукової організації праці, впровадженню нової технології, вдосконаленню експлуатації і ремонту локомотивів. З ініціативи парткому під керівництвом інженера В. М. Нагорного в 1967 році в депо розроблено графік сітьового планування і управління ремонту локомотивів, що вдвічі прискорило операції. За прикладом саратовських машинобудівників у 8-й п’ятирічці в депо запроваджена бездефектна здача вузлів і деталей — з ремонту продукція здається по першій заявці з гарантійною маркою. Це сприяло підвищенню відповідальності кожного робітника за якість робіт. У 1969 році головне управління локомотивного господарства Міністерства шляхів сполучення поклало на колектив депо обов’язок виконувати заводський ремонт електровозів. Тут постійно діє школа передового досвіду.
Зростаючий вантажопотік викликав необхідність реконструювати господарство станції. В 1960—1965 рр. електрифіковано систему централізації колійних стрілок та диспетчерську службу. 1966 року збудовано і здано в експлуатацію механізовану сортувальну гірку, оснащену лічильними машинами. Приріст обсягу перевезень рухомого складу по Знам’янському відділку у роки восьмої п’ятирічки становив 25,7 проц. Кожен другий транзитний поїзд обробляється швидкісним методом, а кожен третій, відправлений із Знам’янки, є великоваговим. Досягнуто це не тільки за рахунок технічного переозброєння станції, а й завдяки зростанню майстерності її працівників. Складач О. Г. Сурило виступив ініціатором прискореної переробки вагонів і виконання щомісячного завдання на одну зміну раніше. За новаторський труд йому присвоєно почесне звання кращого складача поїздів на мережі залізниць Радянського Союзу, нагороджено орденом «Знак Пошани».
За високі показники у виробничо-господарській діяльності в 1968 році колектив вагонного депо нагороджено перехідним Червоним прапором Міністерства шляхів сполучення і ЦК профспілки працівників залізничного транспорту. У 1970 році вагонників удостоєно Ленінської Ювілейної Почесної грамоти ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС. У липні 1970 депо присвоєно звання підприємства комуністичної праці.
Організаторська і виховна робота понад двох тисяч комуністів міської партійної організації, міської Ради, активність трудівників Знам’янки забезпечують успішне виконання планів розвитку економіки міста. Валова продукція промисловості за роки восьмої п’ятирічки зросла тут майже вдвічі, загальний обсяг державних капітальних вкладень збільшився на 30,2 проц., на 102,9 проц. виконано план реалізації продукції. У березні 1971 року колективи Знам’янського вагонного депо,, дистанції колії та механізованої дистанції вантажно-розвантажувальних робіт, виконавши свої зобов’язання у соціалістичному змаганні, здобули право підписати рапорт XXIV з’їзду КПРС і XXIV з’їзду КП України. Готуючи гідну зустріч 50-річчю утворення СРСР, колективи Знам’янського відділка залізниці зобов’язалися виконати річний план вантажообороту і навантаження до 29 грудня 1972 року.
Зміцнюються зв’язки трудівників міста з трудящими братніх республік та соціалістичних країн. Знам’янські підприємства одержують електровози з Новочеркаська, електрообладнання з міст Прибалтики і Ленінграда, верстати — з Москви. Вже традиційними стали щорічні зустрічі з хліборобами і тваринниками Башкири та Болгарії, з якими змагаються знам’янські колгоспники. Райком КП України та виконавчий комітет районної Ради депутатів трудящих приділяють повсякденну увагу дальшому розвитку сільського господарства району. Делегації знам’янських колгоспників побували в деяких господарствах Естонської ЙИР, Латвійської РСР, Молдавської РСР, Бєлгородської області, Ставропольського краю. Впроваджуючи спеціалізацію, концентрацію і комплексну механізацію тваринницьких ферм, знам’янські трудівники скористалися досвідом цих господарств. Колгоспи знам’янського району одержують з Латвійської РСР доїльні установки «Даугава». Частими гостями трудящих міста бувають науковці з різних республік країни. На честь 15-ти союзних республік колектив локомотивного депо виступив ініціатором змагання п’ятиденки ударної праці. їх починання наслідували інші підприємства міста. В книзі почесних відвідувачів локомотивного депо є записи болгарських друзів з Толбухінського округу та міста Варни, делегацій АРЄ і Кенії, Нігерії та Лівану.
Невпізнанно змінилася Знам’янка за роки післявоєнних п’ятирічок. В центрі та на околицях міста виникли масиви багатоповерхових житлових будинків з комплексами підприємств побутового обслуговування. Протягом восьмої п’ятирічки збудовано і здано в експлуатацію 33,4 тис. кв. метрів житлової площі. Ще в 1955 році навколо нового вокзалу був пустир. Нині тут виросло ціле містечко багатоповерхових будинків з дитячими садками і яслами, відділенням зв’язку, аптекою, майстернями побутового обслуговування. В центрі Знам’янки — нове триповерхове приміщення поштамту з операційним залом, радіовузлом, агентством «Союздрук», АТС, ощадкасою та міським переговорним пунктом. До Великого Жовтня в Знам’янці не було жодної забрукованої вулиці, а зараз понад сто кілометрів вулиць мають тверде покриття. Зростає мережа підприємств побутового обслуговування населення. З 1966 по 1970 рік кількість їх подвоїлася. В місті працюють понад 100 магазинів, 10 їдалень тощо.
Постійно зростає добробут і культурний рівень трудящих міста. В особистому користуванні жителів — понад тисячу мотоциклів, до 200 легкових автомобілів. Населення все більше купує холодильників, телевізорів та інші речі домашнього вжитку. У 1971 році товарообіг магазинів становив 30372, 8 тис. крб. Середньомісячний заробіток робітників та службовців міста у 8-й п’ятирічці збільшився на 16 крб., тобто на 22,8 проц. У 1971 році в ощадкасах сума заощаджень 14 422 вкладників становила майже 7 млн. карбованців.
Мережа закладів охорони здоров’я Знам’янки включає об’єднану відділкову залізничну лікарню на 250 ліжок, центральну районну лікарню, протитуберкульозний диспансер, дві поліклініки, дві аптеки, декілька фельдшерських пунктів на підприємствах, дві санітарпоепідеміологічні станції. Відома в області Знам’янська бальнеологічна лікарня відкрита в 1966 році на базі місцевих джерел мінеральної радоново-вуглекислої води. Лікарня має 20 ванн і стаціонар на 150 ліжок.
За бальнеологічним і кліматичним факторами, методами комплексної терапії та ефективності лікування знам’янська здравниця не поступається перед давно відомими курортами. В лікувальних закладах Знам’янки трудяться 120 лікарів і близько 400 медпрацівників із середньою медичною освітою. У місті є 11 дитячих комбінатів. Щороку 750 дітей відпочивав в піонерському таборі ім. Ю. Гагаріна. Взимку тут діє профілакторій для робітників підприємств залізничного транспорту. Фізкультурні колективи міста об’єднують до 7 тис. спортсменів. 1966 року став до ладу один з кращих в області спортивний зал, почала працювати дитяча спортивна школа, є стадіон ДСТ «Локомотив».
У місті — початкова, восьмирічна, три середні школи та школа-інтернат, в яких навчається майже 3700 учнів. Є музична семирічка. До 600 робітників і службовців у двох школах робітничої молоді здобувають освіту без відриву від виробництва. Навчально-виховну роботу в школах проводять понад 300 учителів і вихователів. Профтехучилище № 3 готує кадри будівельників; профтехучилище № 7 у повоєнний час випустило понад п’ять тисяч спеціалістів залізничного транспорту. Значну допомогу заочникам надає навчально-консультативний пункт Одеського технікуму залізничного транспорту ім. Дзержинського, що відкрився тут у 1964 році.
Багатогранне культурне життя міста. У залізничному клубі ім. Леніна добудовано зал для глядачів на 500 місць; працюють широкоекранний кінотеатр «Україна», кінотеатр «Хроніка», кілька літніх майданчиків. У роки восьмої п’ятирічки в центрі міста розпочато будівництво палацу культури з актовим залом на 800 місць і конференцзалом на 200 місць. За роки свого існування хорова капела клубу (створена в 1918 році) одержала понад 400 грамот і цінних нагород, не раз виходила переможцем на оглядах художньої самодіяльності Одеської залізниці. Драмгуртку залізничників у 1968 році сповнилось 70 років. За роки Радянської влади силами гуртківців поставлено 150 п’єс вітчизняних та зарубіжних драматургів. Великим успіхом у глядачів користується клубна агіткультбригада. У Знам’янці працюють народні університети культури, здоров’я, технічного прогресу, керівних кадрів, економіки сільського господарства, права, педагогічних знань, атеїзму, радянської торгівлі, які відвідують понад дві тисячі чоловік. У побут трудящих міста міцно входять нові обряди та звичаї: комсомольські весілля, урочисте відзначення повноліття, проводи на заслужений відпочинок ветеранів праці, свята врожаю, пісні і танцю, проводів зими тощо. В місті працюють 3 бібліотеки для дорослих, 2 дитячі, районна та п’ять профспілкових. Рада бібліотеки при залізничному клубі ім. Леніна стала опорним пунктом видавництва «Дніпро».
Чималий загін передовиків виробництва виховала міська партійна організація, яка налічує в своїх рядах понад 2500 чоловік. Машиніст Г. С. Рикунов удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, був делегатом XXII та XXIII з’їздів КПРС; машиніст локомотивного депо В. М. Малєєв — депутат Верховної Ради СРСР VI, VII, VIII скликань. У книгу почесних громадян міста посмертно занесено ім’я П. М. Найденка, який протягом 1936—1941 рр. і 1944—1947 рр. був головою міськвиконкому і багато зробив для розвитку рідного міста. Почесними громадянами міста є також секретар підпільного Кіровоградського обкому КП(б)У в роки Великої Вітчизняної війни М. М. Скирда, ветеран залізничного транспорту К. О. Булах. Комсомольська організація міста об’єднує 3700 юнаків і дівчат. Велика заслуга у виконанні завдань, накреслених партією й урядом, належить міській Раді. Більшість з 115 її депутатів трудяться безпосередньо в сфері матеріального виробництва і обслуговування населення. Для залучення депутатів до активної організаторської роботи при Раді створено 12 постійних комісій, на засіданнях яких розглядаються найрізноманітніші питання міського життя.
Знам’янці пишаються своїми земляками, які за роки Радянської влади стали громадськими діячами, науковцями, митцями тощо. Серед них радянський інженер-металург, лауреат Ленінської премії А. С. Точинський; доктори — фізико-математичних наук Г. А. Домбровський, технічних — А. Б. Моргаєвський і М. О. Озеряний, медичних — Р. М. Дякова. Уродженцем Знам’янки є соліст Великого театру Союзу РСР народний артист РРФСР Є. Г. Кибкало. В місті живе правнучка Т. Г. Шевченка Н. В. Красицька, яка завідує кімнатою-музеєм Великого Кобзаря.
За роки дев’ятої п’ятирічки в місті заплановано ввести в дію нові промислові підприємства, дванадцять 100-квартирних та п’ять 70-квартирних будинків. Передбачена генеральна реконструкція північної частини міста. Здійснюючи ці плани, трудівники Знам’янки докладають усіх зусиль, щоб бути гідними нащадками своїх героїчних земляків, які, не шкодуючи життя, завойовували Радянську владу, а потім зі зброєю в руках захищали здобутки Великого Жовтня в роки громадянської й Великої Вітчизняної воєн.
В. Є. ШКОДА