Мостиська, Мостиський район, Львівська область
Мостиська (стара назва Мостич) — місто, центр Мостиського району. Розташовані на р. Січні (басейн Вісли), на автомагістралі Перемишль—Львів— Київ, за 3,5 км від залізничної станції Мостиська та 70 км від м. Львова. Чисельність населення — 5 тис. чоловік.
Перші письмові згадки про Мостиська припадають на 1404 рік, Мостиськам було надане магдебурзьке право. Тут кожного тижня відбувалися торги і один раз в рік — великий ярмарок, які сприяли зростанню міста, розвитку ремесла і торгівлі.
Але в кінці XV століття, коли почалися ворожі напади на Галичину, Мостиська занепадають. У 1498 році турки, татари і волохи дуже зруйнували й спалили місто.
Польський уряд, будучи зацікавлений у швидкій відбудові Мостиськ, звільнив місто у 1500 році на 8 років від податків та на 3 роки від інших повинностей.
В 1524 році татари на чолі з Асламом Султаном — братом кримського хана, йдучи походом на Галичину, розташували поблизу Мостиськ свій кіш (похідний табір) і знову дуже спустошили місто, багато людей забрали у неволю.
Незважаючи на те, що набіги ворожих орд дуже погіршили становище селян і міщан, католицька церква вимагала від мешканців міста, що втратили майно, десятини та інших поборів, а польська шляхта — сплати податків. Міщани — власники господарств, загородники з передмістя і мельники зобов’язані були давати плебанові по 1 грошу, коморники по півгроша, а інші мешканці по 1 грошу на утримання вчителя при костьолі. Ці побори лягли важким тягарем на плечі населення Мостиськ.
Привілеї були надані лише торгівцям і ремісникам, а також міщанам, яких у 1550 році звільнили від оплати мостового, гребельного і торгового мита, а у 1553 році — від сплати мита за велику рогату худобу. Міщани, що займалися сільським господарством, змушені були сплачувати по 48 грошів з кожного лану.
Мешканці міста ніколи, не мирилися з своїм тяжким становищем. Вони вели боротьбу проти гнобителів, яка розгорнулась з особливою силою у 1648 році, під час походу військ Б. Хмельницького на західноукраїнські землі.
Мостиська в часи визвольної війни були добре укріплені, мали замок, обнесений валом. На озброєнні було: 37 гаківниць, 5 шмиговниць, 77 шт. цехових рушниць.
Незважаючи на те, що місто мало замок і сильні укріплення, в 1648 році, після того, як Б. Хмельницький рушив з-під Львова до Замостя, один із козацько-селянських загонів при допомозі міської бідноти здобув Мостиську. Був спалений костьол, розгромлені двори багатих міщан, які жорстоко експлуатували міську бідноту і підтримували польського короля та феодалів.
Після відступу українсько-козацьких військ шляхта люто розправилася з повстанцями, обвинувачуючи їх у грабунках і розбоях. Селян і міщан було обкладено великими податками.
Поширеними формами протесту народних мас проти свавілля польської шляхти були скарги селян і міщан. У 1663 році вони писали, що їх обтяжено непосильними податками. Але ці скарги попадали в руки представників експлуататорських класів, які захищали інтереси панів.
Різко погіршували становище селян та міщан стихійні лиха: неврожаї, епідемії, поводі, голод. У 1711—1712 рр. саранча знищила всі посіви, а під час пошесті загинуло багато худоби.
Несприятливі політичні та економічні умови, воєнні події привели до занепаду ремесла в місті. Лише в другій половині XVIII століття у Мостиськах певного розвитку набуває виробництво тонкого льняного полотна. Продукція була досить високої якості, вона навіть вивозилася і мала збут за кордоном. В місті налічувалося 26 ткачів, які платили по 2 злотих податку. Інші ремесла були розвинуті слабо. В харчовому виробництві були лише пекарський та м’ясницький цехи, а в шкіряному — лише шевський.
У 1772 році, коли Австрія захопила Галичину, до її складу ввійшло і Мостиське староство. Місто налічувало в цей час 387 будинків, у яких проживало 2683 чоловіки.
У 1786 році Мостиська разом з частиною сіл староства були передані у власність графові Ігнату Цетнеру як компенсація за відібрані в нього у державну скарбницю соляні копальні й ліси в околицях Надвірної. З цього часу ще більше посилюється тягар феодальних повинностей. Селяни, які жили в межах міста, змушені були відробляти тяглу й пішу панщину, сплачувати різні повинності.
В кінці XVIII століття ремесло, і зокрема ткацтво, у Мостиськах починає ще більше занепадати. Однією з причин занепаду було те, що після захоплення Галичини Австрією для галицької ремісничої продукції був закритий шлях, що йшов з Львова до Вісли і далі на Гданьськ, а звідти за кордон на західні ринки. На нових ринках товари місцевих ремісників не завжди знаходили збут. Галицьке ремесло, втративши ринок на Заході, втратило споживачів своєї продукції і в Галичині. Бідне селянство й міщани не мали змоги купувати ремісничі вироби. Шляхта і багатші верстви населення міста задовольняли свої потреби за рахунок закордонних товарів і продукції, що вироблялася у домініях.
Не дивлячись на занепад ремесла, Мостиська стають важливим центром торгівлі великою рогатою худобою і кіньми. Ярмарки відбувались два рази на рік.
У першій половині XIX століття населення Мостиськ складали торгівці, ремісники й селяни. Селянські господарства, що мали у своєму розпорядженні 61 морг землі, змушені були відробляти панщину на користь графа Цетнера. Тяглові селяни робили по 104 дні на рік. Річна панщина для піших селянських господарств становила до 208 днів. Крім панщини, селяни виконували багато інших робіт.
Крім кріпосних графа Цетнера, у Мостиськах було 18 селянських господарств, що належали католицькому священикові. Вони також відробляли панщину, платили грошові повинності й давали натуральний чинш.
Аграрна реформа, яка була проведена в інтересах поміщиків у 1848 році, не полегшила становища селян. За своє «звільнення» вони повинні були дати великий викуп. Селяни Мостиськ змушені були сплатити поміщикові 1838 флоринів 33 крейцери, а католицькому священикові — 5504 флорини 40 крейцерів. Таким чином, селянські господарства Мостиськ, що займали 205 моргів 400 сажнів землі, змушені були сплачувати 7343 флорини викупних платежів на користь графа Цетнера й католицького священика. Ці гнобителі прибрали до своїх рук майже всі пасовиська, за користування якими селяни теж змушені були відробляти або сплачувати велику орендну плату.
Колоніальний гніт Австро-Угорщини негативно вплинув і на рівень промислового розвитку в Мостиськах. В середині 80-х років XIX століття у місті існували лише дрібні промислові підприємства: цегельня, броварня і два млини. Слабо розвивалося і ремісництво. В майстернях працювало лише 11 поворозників, 8 кушнірів, 25 кравців, 30 шевців, 4 гарбарі, 16 ковалів, 2 бондарі, 2 склярі і 31 різник.
Деякого розвитку набула лише торгівля, коли у 1861 році була споруджена залізниця Львів—Перемишль, що проходила поблизу міста Мостиськ. Торги в місті відбувались два рази на тиждень — по середах і п’ятницях. Чотири рази на рік відбувалися великі ярмарки, на яких торгували кіньми, великою рогатою худобою, свиньми, полотном, кожухами, прядивом, медом, воском, довізною сіллю, зерном, фруктами.
Австрійський уряд приділяв мало уваги розвитку освіти в Галичині, прирікаючи українське населення на темноту і відсталість. Переважна більшість мешканців міста була неписьменного. Першу однокласну школу тут було відкрито лише у 1792 році. Поміщик та католицький священик дбали тільки про забезпечення мешканців міста т. зв. «духовною» їжею, бо церква допомагала їм тримати в покорі народні маси.
В другій половині XIX століття в Мостиськах було відкрито 4-класну чоловічу і однокласну жіночу школи з польською мовою викладання. Єдиним учбовим закладом з українською мовою навчання була церковно-парафіальна школа, в якій в середині 70-х років працював учителем дяк Горниця.
Не кращими були справи і з медичним обслуговуванням, хоч у Мостиськах було два лікарі та аптека. Мешканці міста залишалися без належної медичної допомоги, яка була платною і недоступною широким масам. Тому не випадково, що тиф, дизентерія та інші інфекційні захворювання забирали життя сотень людей. Майже половина дітей вмирала, не доживши й до п’яти років.
Мешканці Мостиськ, як і всієї Галичини, були позбавлені політичних прав. Але під впливом робітничого руху, що розгортався в Росії, в місті в кінці XIX століття члени радикальної партії розгорнули боротьбу, характерною рисою якої було поєднання економічних і політичних виступів. Такі головні форми селянського руху, як віча, передвиборча боротьба і страйки, проходили в Мостиськах під безпосереднім керівництвом місцевої організації Української радикальної партії.
Програма радикальної партії відповідала прагненням трудового селянства. Про це свідчить висока активність мешканців міста на вічах, які виступали за поширення української мови в школі, припинення полонізації, проти конфіскації владою прогресивних газет і книжок, вимагали безпосереднього й таємного голосування при виборах.
У лютому 1897 року в Мостиськах відбулися збори мужів довір’я (представників селян і інтелігенції), на яких одноголосно було підтримано кандидатуру Івана Франка, що балотувався до австрійського парламенту від Перемишльського, Добромильського і Мостиського повітів.
Галицьке намісництво за допомогою жандармського терору, арештів представників громад та інших насильств перешкодило обранню Івана Франка до парламенту. Правлячі кола Австрії боялися Франка і не хотіли, щоб мужній голос революціонера-демократа, захисника трудящих мас, залунав у австрійському парламенті.
Великий каменяр, зверіаючись до виборців Добромильського, Мостиського та інших повітів, писав: «Ваше завзяття, ваша невтомна праця около взаємного освідомлення, ваша незламність супроти пострахів і переслідувань мусить кожного наповнити вірою і надією, що ще не вмерла наша доля. Ті переслідування і лиха, які ви перетерпіли в цій боротьбі, не пропадуть марно, а будуть початком нового життя, нового розвою».
Великий вплив на піднесення визвольного руху в місті мала революція 1905— 1907 рр. Трудящі маси Мостиськ захоплено вітали російську революцію і розгортали боротьбу за свої права та незалежність з новою силою. У період першої світової війни багато мешканців міста за вияв симпатій до трудящих Росії і відмову брати участь у світовій війні проти Росії було заарештовано й відправлено в концтабори.
Під впливом Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни міста та Мостиського повіту у 1918 році забирали землю у поміщиків. Але селянські виступи були жорстоко придушені австрійськими властями.
Після розпаду Австро-Угорської монархії Мостиська ввійшли до складу панської Польщі і залишились дрібним повітовим центром із слабо розвиненою кустарною промисловістю. Чисельність населення міста становила в 1921 році 4761 чоловік.
Ремесла й промисли, як і при Австро-Угорщині, занепадали. В місті були лише дрібні підприємства: два цегельно-черепичні заводи і два млини, а також налічувалося 16 шевців, 37 кравців, 9 столярів. На цегельному заводі, що належав Ландау, працювало лише 20 робітників, а на другому заводі — 40 чоловік. Робочий сезон на цих підприємствах розпочинався з другої половини квітня і тривав до 1 жовтня. Майже всі роботи доводилося виконувати вручну. Ніякої механізації на заводах не було. Єдиними знаряддями праці цеглярів були віз, бочка, тачки, рискалі. Робочий день тривав 12—14 годин.
Власник заводу, користуючись безробіттям, весь час збільшував робочий день, знижував заробітну плату, посилював інтенсивність праці. Так, три робітники за день повинні були накопати глини, замісити її і виробити з неї 2 тис. шт. цегли.
Посилення соціального й національного гніту, безробіття, мізерна заробітна плата робітників, податковий тягар та інші обставини змушували трудящих підніматися на боротьбу за свої права. Особливо великого розмаху набрала вона у 1925 році. В місті відбулися масові страйки. Одними із перших у Мостиськах виступили робітники-будівельники. Вони страйкували з 23 по 30 травня 1925 року. Підприємці змушені були задовольнити ряд вимог робітників.
На чолі боротьби трудящих мас стояв Мостиський повітовий комітет КПЗУ, який виховував робітників і селян в дусі революційної непримиренності, закликав їх боротись проти соціального і національного поневолення. Напередодні 1 травня 1926 року Мостиський повітовий комітет КПЗУ розповсюдив у місті багато листівок польською та українською мовами, надрукованих на склографі, які закликали до революційної боротьби проти класового ворога. Одна з них закінчувалася такими словами: «Товариші! Час кровавих битв недалекий. Кожний хай з нинішнім святом набере бодрості до будучої боротьби… Хай живе солідарність пролетарів! Хай живе соціалістична революція!».
На початку 30-х років боротьба робітників Мостиськ ще більше посилюється. Особливо бойовий характер мали демонстрації, страйки та інші виступи робітників. Страйк робітників цегельного заводу в серпні 1932 року проходив під політичним гаслом. Вони не тільки домагалися 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, а й поставили нові політичні вимоги: «Геть війну!», «Хай живе робітничо-селянський уряд!».
В цей період значно зріс вплив підпільної організації КПЗУ, яка налічувала 7 комуністів, а також комсомольської організації, до складу якої входило 9 чол. їх роботою керував Перемишльський окружний комітет КПЗУ і окружком комсомолу.
Під впливом квітневих подій 1936 р., страйкували робітники Мостиського цегельного заводу. Виступом робітників керували представники Львівського окружкому КПЗУ. Робітники вимагали підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці. Поліція намагалася розправитися з страйкарями. Однак виступ робітників продовжувався і тривав 14 днів. Власник заводу після довгого зволікання змушений був підвищити робітникам заробітну плату.
Трудящі Мостиськ ніколи не мирилися з поневолювачами. їхні погляди були звернені на Схід, звідки вони чекали братньої допомоги. Всенародне торжество прийшло в місто у вересневі дні 1939 року. З червоними прапорами, гаслами й квітами зустрічали мешканці міста своїх братів-визволителів. Здійснилися мрії, воля і сподівання трудового народу.
В перші дні після визволення у Мостиськах було створено тимчасове управління, яке взяло владу в свої руки, а в селах повіту виникли селянські комітети. За короткий час тимчасове управління в місті і 76 селянських комітетів у повіті під керівництвом Мостиського повітового комітету КП(б)У, першим секретарем якого працював С. І. Садовський, провели значну роботу: розподілили землю, худобу, зерно серед малоземельних селян, налагодили роботу шкіл, підібрали кадри у державні установи та організації.
У місті й повіті були націоналізовані всі підприємства, магазини, приватні будинки. Бідняцько-батрацькі господарства повіту й міста одержали 10 602 га землі, 277 коней, 354 корови, 300 телят, 150 свиней, 6002 цнт зерна, 9620 цнт картоплі, а також дрібний сільськогосподарський реманент.
На підприємствах було встановлено робітничий контроль над виробництвом. На цегельно-черепичних заводах головою комітету робітничого контролю був обраний місцевий робітник І. С. Голда, а членами — інженер Кіриш, робітники М. Держинський, Р. Римар, М. Пантаралка і О. І. Валяшек. За короткий час цегельні заводи були відбудовані та реконструйовані, вжиті заходи для полегшення ручної праці: введені у дію кінні глиномішалки, а ряд процесів механізовано. В 1940 році на цих підприємствах працювало 97 робітників.
Значного розвитку набула освіта. Якщо до 1939 року в Мостиськах було 2 гімназії — чоловіча і жіноча з польською мовою викладання, то після возз’єднання у місті почали працювати 3 школи з рідною мовою навчання, а всього у повіті — 77 шкіл, в яких навчалося 14 629 учнів.
У грудні 1939 року на зміну тимчасовим органам влади, що були створені у місті в перші дні визволення, прийшла Рада депутатів трудящих. Вона провела велику роботу по налагодженню діяльності промислових підприємств, збереженню громадського майна, ліквідації безробіття, підвищенню матеріального й культурного рівня трудящих, а також інші заходи, спрямовані на здійснення докорінних соціальних перетворень.
В грудні 1939 року Мостиський повіт було ліквідовано і створено район. Міста Мостиська стало районним центром Дрогобицької області. Почала виходити районна газета «Соціалістичний шлях».
Для задоволення потреб населення було прийнято рішення відкрити у місті 9 промтоварних, 4 хлібні крамниці, магазин книгокульттоварів. Поліпшенню матеріального становища трудящих сприяло розширення товарообігу. В січні 1940 року в місті і в районі продаж товарів населенню в порівнянні з січнем 1939 року зріс на 563 проц. Якщо в лютому 1939 року в магазинах Мостиськ було продано населенню 1910 кг цукру, то в лютому 1940 року — 9700 кілограмів.
Велика увага приділялась розвитку охорони здоров’я. За панської Польщі у Мостиському повіті один лікар припадав на 16 798 чол. У 1940 році в Мостиськах було відкрито поліклініку з шістьма кабінетами. Тут працювали досвідчені лікарі та середній медичний персонал, які провели велику роботу по профілактиці інфекційних захворювань. Трудящі міста одержали безплатну медичну допомогу.
В ході перебудови політичного життя партійна організація міста проводила велику масово-політичну роботу серед трудящих. Протягом перших трьох місяців після возз’єднання партійно-радянським активом було прочитано в місті і повіті 950 лекцій і доповідей, які прослухало 150 тис. чоловік.
На 1 квітня 1940 року в місті налічувалося 54 комуністи, які були об’єднані в чотирьох первинних парторганізаціях.
Активними помічниками парторганізацій міста були комсомольці. Вони обладнали в селах району 7 клубів, 52 хати-читальні, в яких було охоплено культурно-освітньою роботою більше як 2 тис. чол. молоді. У Мостиськах були організовані молодіжні гуртки по вивченню Конституції CPGP та УРСР, статуту і програми ВЛКСМ.
Задовольняючи потяг місцевої інтелігенції до вивчення марксистсько-ленінської теорії, райком партії створив три гуртки по вивченню історії партії, у т. ч. — один при школі, в якому брало участь 20 чоловік.
Велика увага приділялася благоустрою міста. У грудні 1940 року бюро Мостиського РК КП(б)У заслухало на своєму засіданні питання «Про упорядкування м. Мостиськ». Було прийнято рішення закінчити в найстисліші строки будівництво електростанції, відремонтувати лазню, колодязі, дороги, відкрити готель. Організаторами цієї роботи стали депутати міської Ради, що були обрані 15 грудня 1940 року.
Комсомольці міста виступали ініціаторами суботників і недільників, мобілізували молодь на відбудову промисловості й сільського господарства. На початок 1941 року в Мостиськах налічувалося 160 членів ВЛКСМ, які були об’єднані в 14 первинних комсомольських організаціях.
Все пишніше розквітало місто на оновленій землі. Впорядковувалися вулиці міста, на яких засяяла лампочка Ілліча, зазеленіли сотні молодих декоративних дерев, почали виростати нові житлові будинки та будівлі культурно-побутового призначення.
Але щастя та радість вільної праці затьмарили гітлерівські орди, які 24 червня 1941 року окупували місто. Настали чорні дні рабства й неволі. Запроваджуючи «нові» порядки, фашисти грабували місто, вивозили людей на каторжні роботи, розстрілювали радянських активістів. Першими жорстокої розправи зазнали 24 мешканці Мостиськ і навколишніх сіл, які допомагали радянським воїнам. Всі вони були розстріляні.
У чорні дні гітлерівської окупації населення Мостиськ і району вело боротьбу проти німецько-фашистських загарбників. Понад 140 чол. подавали допомогу партизанам з’єднання Ковпака та іншим загонам продуктами харчування і фуражем, були провідниками народних месників, переховували поранених бійців і лікували їх.
25 липня 1944 року війська Першого Українського фронту визволили Мостиська. Трудящі міста під керівництвом райкому КП(б)У активно взялися за відбудову і дальший розвиток народного господарства.
Водночас вони вносили свій вклад, щоб прискорити перемогу над німецько-фашистськими загарбниками: збирали кошти у фонд танкових колон і авіаескадрильї, а також теплі речі, продукти харчування. Тільки в 1944 році трудящі міста й району здали у фонд Червоної Армії 4557 цнт зерна та 2637 цнт картоплі.
В перші дні після визволення в Мостиськах було відновлено систему зв’язку, почали працювати їдальня, пекарня, два маслозаводи, два млини, перукарня, взуттєва майстерня. Понад 600 чол. щоденно трудилися на відбудові залізничної колії Львів — Мостиська, до середини серпня було відремонтовано 7 залізничних мостів.
Партійні організації міста, які були створені тут після визволення, посилали на передові ділянки виробництва комуністів, поліпшували зміст ідеологічної роботи, поширювали передовий досвід. На підприємствах та установах міста було створено 14 політгуртків. Всіма формами політичної освіти були охоплені робітники і службовці, широкі маси колгоспників.
У боротьбі за відбудову рідного міста особливо проявили себе комсомольці. На 1 січня 1945 року в Мостиськах нараховувалось 67 членів ВЛКСМ, які були об’єднані в 7 первинних організаціях. З їх ініціативи у квітні 1945 року було проведено місячник по відбудові вокзалу і станції Мостиська.
Трудящі Мостиська твердо і міцно Сталина шлях відбудови рідного міста, піднесення економіки й культури. На всіх підприємствах комуністи та комсомольці розгорнули дійове соціалістичне змагання, в ході якого виросли десятки новаторів і передовиків виробництва.
В числі перших підприємств почали діяти 2 цегельно-черепичні заводи. Вони відроджувались на основі неухильного технічного прогресу — оснащувалися новими досконалими механізмами. У 1951 році робітники заводів, застосувавши метод знатного цегельника країни Дуванова, значно перевиконали річне виробниче завдання.
На цих підприємствах трудиться багато передовиків, які з року в рік добиваються все кращих показників у роботі. Це — випалювачі цегли в кільцевих печах І. А. Затай, І. С. Голда, які неодноразово відзначались грамотами і грошовими преміями. Кращими виробничниками заводів є також слюсар М. Г. Джурко, електрик М. С. Брегін, завантажувач печей І. С. Сірий та багато інших трудівників.
Серед підприємств харчової промисловості значне місце займає маслозавод, який оснащено найновішою технікою. В 1965 році це підприємство підпорядковано Городоцькій філії фірми «Верховина».
Передовим підприємством міста є також промартіль, яка випускає різні столярні вироби, меблі, ліжка, шафи та іншу продукцію. В 1952 році ця артіль завоювала перехідний Червоний прапор обласної ради профспілок. Передовими виробничниками підприємства стали А. Козінський, Т. Д. Дацько, С. Данилко та інші, які свої завдання виконували на 150—180 процентів. У 1957 році столярна бригада підприємства за високі показники була занесена на обласну Дошку Пошани.
На околицях міста в 1957 році на базі трьох колгоспів створено радгосп «Мостиський»,до якого ввійшли села Сульківщизна і Рудники (центральна садиба), Закостілля і Рідковичі (другий відділок радгоспу), а також села Волиця і Тшенець (третій і четвертий відділки радгоспу). Це багатогалузеве господарство тваринницького напрямку, яке має 4638 га земельних угідь, у т. ч.— 3386 га орної землі. Машинний парк налічує 47 тракторів, 13 комбайнів, 40 автомашин, 85 електромоторів та багато іншої техніки.
В 1960 році радгосп переведено в систему спеціалізованих господарств Міністерства охорони здоров’я УРСР. Він вирощує лікарські рослини.
У господарстві виросло багато передовиків виробництва. Вже у 1961 році ланкова Л. Танечник на площі 28 га зібрала но 7,1 цнт маку при плані 4,2 цнт. Ланкова О. Грех на площі 19 га виростила врожай по 7 цнт маку. В 1963—1965 рр. ці ланки виростили ще вищий урожай лікарських рослин. Продукція радгоспу йде на вітчизняні хімфармзаводи, а також відправляється на експорт — в Норвегію, Бельгію, Чехословаччину та інші зарубіжні країни.
Певних успіхів домоглися і працівники тваринницьких ферм. Свинарка А. Дуда у 1957 році за успіхи в розвитку тваринництва нагороджена орденом Леніна. Вона виростила в 1961 році від кожної з 18 закріплених за нею свиноматок по 17 поросят, М. Булка в 1963 році — по 22. Свинар Ф. П. Кохан у цьому році здав державі 420 цнт м’яса. Доярка М. Ф. Зьобер надоїла від кожної фуражної корови по 2900 літрів молока, а С. Шурек в 1965 році — по 3000. Телятниці О. Демидова та Є. Бонк добилися щодобового приросту кожної тварини по 880—920 грамів.
Велику організаторську роботу в радгоспі проводить парторганізація, яка об’єднує 50 комуністів. Всі вони зайняті безпосередньо на виробництві, де особистим прикладом і палким словом мобілізують робітників на виконання завдань, поставлених новим п’ятирічним планом.
Під керівництвом парторганізації з року в рік зростає рентабельність господарства. Робітники цього господарства у 1966 році добились нових успіхів. Одержано врожай лікарських рослин і зернових значно вищий, ніж у попередні роки. Державі продано 650 тонн зерна при плані 100, молока на 700 цнт більше, ніж у 1965 році. Надій на одну фуражну корову становить по 2685 кг молока при плані 2400 кг. Продано державі 1115 цнт м’яса при плані 1080 центнерів.
Важливим показником поліпшення матеріального добробуту трудящих є зростання роздрібного товарообігу державної і кооперативної торгівлі. Його обсяг рік у рік збільшується. Якщо в 1964 році мешканцям міста було продано різних товарів на 4080 тис. крб., то у 1965 році — на 5165 тис. крб. У побут трудящих міцно ввійшли телевізори, радіоприймачі, пральні і швейні машини та інші товари культурно-побутового призначення, на які з кожним роком все більше зростає попит. Так, у 1964 році населення Мостиськ придбало 52 телевізори, а у 1966 році — 152. Продаж меблів збільшився у два рази. Значно зріс попит на ювелірні вироби, піаніно, мотоцикли, моторолери, фотоапарати, годинники тощо.
До послуг трудящих промтоварні і продуктові магазини, культмаг, їдальня, чайна-ресторан та інші торговельні підприємства.
Мешканці міста мають у власному користуванні 7 легкових автомобілів, 54 мотоцикли, сотні велосипедів і мотовелосипедів. Майже в кожній сім’ї є радіоприймач або радіола.
Зростає кількість вкладників ощадних кас. На 1 лютого 1967 року в Мостиськах їх налічувалося 1886 чол., а трудові збереження становили 410 тис. карбованців.
Значного розвитку набула охорона здоров’я. В серпні 1944 року відновила свою роботу райлікарня, яка тепер налічує 100 ліжок. У місті працює поліклініка, дитяча і жіноча консультації, санітарно-епідеміологічна станція, аптека, фельдшерсько-акушерський пункт. Лікарня має 12 кабінетів, працює в них 20 кваліфікованих лікарів і понад 50 медпрацівників з середньою освітою. Медсестра хірургічного відділення райлікарні Н. П. Зьобер нагороджена у 1966 році орденом «Знак Пошани».
За роки Радянської влади у місті значно розширено шкільну мережу і її матеріально-навчальну базу. З вересня 1944 року у Мостиськах працює середня школа, в якій у 1946 році відбувся перший випуск. Тепер у цій школі навчається понад 700 учнів, працює 38 вчителів. За роки існування школи атестати зрілості здобули 1150 юнаків та дівчат, з них 57 — з медалями.
В 1966 році в школі відкрито З нових кабінети: біологічний, технічних засобів, іноземних мов. Обладнано гуртожиток на 45 учнів, працює їдальня на 40 місць, три групи подовженого дня.
Багато трудящих міста вчаться у школі робітничої молоді. Тепер тут здобувають освіту 165 чол., працює 13 вчителів. За 1949—1965 рр. її закінчило 525 чол., з них 6 — з медалями.
В Мостиськах працюють також 2 восьмирічні, початкова та заочна середня школи, в яких навчається понад 1100 учнів, у т. ч. понад 600 трудівників здобувають освіту без відриву від виробництва.
Понад 400 уродженців міста за роки Радянської влади здобули вищу освіту. Викладачами вузів трудяться нині 3. О. Мельник, Я. А. Пилип, інженерами Є. Горицький, В. П. Василечко. Директором Мостиської середньої школи № 1 працює її випускник І. М. Мицак.
Діти дошкільного віку виховуються у дитячому садку і яслах, які за роки семирічки значно розширено.
Успішно розвивається культура древнього міста. Своє дозвілля трудящі проводять у Будинку культури, при якому працюють 10 гуртків художньої самодіяльності, 2 музикальні студії, гурток крою та шиття, агіткультбригада, діє народний університет культури. Тут завжди проводяться цікаві заходи: тематичні й літературні вечори, вечори запитань та відповідей, усні журнали, читаються лекції, бесіди, доповіді. В гуртках художньої самодіяльності бере участь понад 200 чоловік.
Свідченням широкої діяльності Будинку культури є результати його роботи. Тільки в 1966 році в ньому прочитано 75 лекцій і доповідей, які прослухали 12,5 тис. чол., проведено 12 вечорів запитань і відповідей, 11 тематичних вечорів, 2 вечори трудової слави, 3 диспути і 5 літературних вечорів, 7 дитячих ранків, 19 вечорів відпочинку молоді та інші цікаві масові заходи. Силами учасників художньої самодіяльності було поставлено 55 спектаклів та концертів. При Мостиській лікарні організовано хоровий колектив, який налічує понад 50 чол., а при середній школі — 45, учасники якого в листопаді 1966 року були премійовані путівками на екскурсію в місто-герой Брест.
Активну участь в художній самодіяльності беруть аматори О. П. Лазурко, Н. В. Сигерич, Я. П. Пилипчук, Є. В. Ярош, Д. І. Бутитер, Т. С. Пельц, Н. Р. Зіркевич, Я. Г. Немцов та інші.
До послуг жителів Мостиськ дві бібліотеки: міська масова і міська дитяча, їх книжковий фонд налічував 38 474 томи. Читачами бібліотек є понад 3 тис. чол. У багатьох трудівників є власні бібліотеки, на полицях яких передплатні видання, твори радянських та зарубіжних класиків, література з різних галузей знань. Жителі міста одержують близько 4 тис. примірників періодичних видань.
Росте, молодіє і оновлюється місто Мостиська. Тут на околиці та в центрі вишикувався цілий ряд нових будинків. Лише протягом 1960—1965 рр. трудівники міста за власні кошти та при допомозі держави побудували понад 60 будинків.
Значно зріс бюджет на упорядкування міста. Якщо у 1965 році він становив 21 тис. крб., то у 1966 році — 32 тис. крб. В 1965 році введено в дію водопровід довжиною 1800 метрів, заасфальтовано тротуари по вул. Шевченка і Чапаева. Зросли асигнування на розвиток культурно-освітніх закладів з 20 тис. крб. у 1965 році до 25 тис. крб. в 1966 році, на охорону здоров’я — до 16 тис. крб., освіту — до 419 тис. крб., у т. ч. на утримання школи-інтернату — 207 тис. карбованців.
Багатогранним життям міста керує міська Рада. Вона здійснює контроль за роботою промислових підприємств, дбає про упорядкування міста, залучає передовиків виробництва і представників міської інтелігенції до роботи в громадських організаціях, які є справжніми паростками комуністичного самоврядування.
Завдяки невтомній активності всіх 50 депутатів значно поліпшилась діяльність Мостиської міськради, збагатилась новими, більш дійовими формами роботи. Багато депутатів обираються до Ради по 2—4 рази підряд. Чимало хороших починань вносять у громадське життя народні обранці: завідуючий районним відділом народної освіти В. М. Горинь, робітник цегельного заводу М. Г. Джурко, вчителька 3. Ф. Войшицька, ланкова радгоспу «Мостиський» М. А. Матуш та багато інших.
У новій п’ятирічці Мостиська значно зростають. Тут намічено побудувати нові житлові будинки, павільйони побутового обслуговування, посадити сотні декоративних і плодових дерев, які значно прикрасять старовинне місто.
ТКАЧЕНКО В. А., НАЗАРЕНКО Ф. Й.