XVI – XVII століття. Землі польських магнатів.
У період з 1562 року до середини ХVII століття завершився процес захоплення поляками майже усіх українських земель. Після об’єднання Литви і Польщі (1565 рік, Люблінська унія) з литовських провінцій було створено Брацлавське воєводство, куди увійшла частина Подільського краю і перейшла під вплив Польщі.
У першій половині ХVI століття південну частину Брацлавщини намагався заселити ватажок повсталих українських козаків Северин Наливайко. Він звернувся до польського короля Сигізмунда III з проханням: «надати козакам для поселення пустку між Бугом і Дністром на татарському і турецькому шляху між Бендерами і Очаковом, де від сотворіння СВІТУ ніхто не живий …»
У 1562 році частину завойованої території польський король Ян I Альберт передав у володіння Григорію Чечелю, йому вже належали Рашків, Калавур, Кушинці, Чечелівка. До кінця ХVI століття на річці Кодима Чечель заснував містечко Чечельник. Є відомості, що в першій чверті ХVI століття цією землею володіли Козарі. Вони оселилися на річці Савранка в поселенні Рашковці. Можливо ці Рашковці саме те поселення знаходилося недалеко від Пирожни, про що нам стало відомо із Праць Подільського єпархіального історико-статистичного комітету.
Грамотою короля польського від 26 березня 1579 року канцлеру і коронному гетьману Яну Замойському передавалися у власність пустельні землі на півдні від Брацлавщини до «диких степів». Ян Замойський був одним з найбільших польських власників землі на Україні. Для заселення території князь Замойський почав будувати поселення. У 1585 році побудував Шаргород, в 1593 році — Ямпіль. До 1620 року до Замойського перейшла фортеця Рашків і поселення навколо Рашкова на річці Дністер, які утворили Рашківський ключ, в цей ключ входили і землі Кодимщини, в тому числі земля, де буде засноване поселення Пирожна. Томаш Замойський (син Яна Замойського) віддав землі Кодимщини і усі поселення, які були засновані на той час на річках Кодима і Савранка князю Олександру Конецпольському, як придане за дочкою Варварою.
Батько Олександра, Станіслав Конецпольський володів також значною територією на Україні. Він був відомим коронним гетьманом Польщі, брав участь у поході на Москву в 1612 році, у війні з турками в 1620 році, придушував селянські заворушення на Україні в 1625 році і в 1637-38 роках. За наказом Конецпольського французький інженер Боплан зняв першу карту України в 1640 р. На ній видно, що на річці Кодима ще не було поселення Пирожна.
Напередодні визвольної війни 1648 року магнатам Конецпольським належало 740 міст і 170 поселень, у тому числі Кодимщина, де на той час вже були такі поселення як Криве, Берізки, Піски, а на р. Савранка згадуються лише два села — Саражинка і Шершенці, поселення Пирожна не згадується.
Великі польські магнати самі ніколи не бачили своїх земель і не керували ними. Вони призначали своїх намісників, губернаторів, які для них викачували яко можна більше прибутку, нещадно експлуатуючи місцеве населення.
А Роллс в нарисі «Побужжя в ХVII і ХVIII ст. повідомляв, що «… Ян Конецпольський ни разу не побывал в своих пограничных владениях до восстания Палия и после него, а между тем, в его владениях насчитывалось до 300 поселений, которые в мирное время приносили до 650000 злотых годичной прибыли» .
У другій половині ХVII століття вступив у спадок князь Ян — Олександр Конецпольський на територіях лівого берега Дністра, в тому числі на землях межиріччя Савранки і Кодими. Для прискорення заселення своїх земель, він віддавав свої малозаселені території без оплати відважним сміливцям козакам, українським селянам, молдаванам, що втекли від господаря, але вимагав сприяння в заселенні і захисту його земель від татар і ногайців.
Жорстока експлуатація населення України польськими правителями, «не знавшими над собою жодного права», призвела до визвольної війни народу України в 1648 році на чолі з Богданом Хмельницьким. Кодимщина стала складовою частиною держави — Гетьманщини, створеної Б. Хмельницьким. У цей час на р. Савранка перебували ногайці, вони були союзниками українського гетьмана, але, після Переяславської Ради (1654 — 1655 рр.), вони перекинулися до поляків і в листопаді 1654 року розграбували усі поселення на річках Савранка і Кодима, а в 1655 і 1657 роках повністю спустошили цей край. Цілком ймовірно, що саме про це татарське розорення сказано в працях Подільського єпархіального статистичного комітету у 1901 році: «… Можно думать, что еще во времена татарских набегов уже был поселок, обитателями которого являлись беглецы из м. Рашкова после его разорения татарами, почему до сих пор некоторые хутора возле Пирожной носят название «Рашковских.
У другій половині ХVII століття польський король Ян III Собеський сприяв переходу українських козаків у «пустельний край». Він дозволив козакам разом з селянами заселяти обрані ними місця для проживання, віддав козакам у власність весь край між Дніпром і Дністром, за що просив: «… допомагати йому в боротьбі проти басурманів» .
Козак – тюркське слово, що означало в тодішньому уживанні легко озброєного добувача, бурлаку-воїна. Вони ще наприкінці ХV століття, заселяли прикордонну територію з «дикими степами», брали участь на стороні польсько-литовського війська, складали нерегулярні частини литовського війська. В мирний час козаки були передані під команду керівників міст, областей, замків, строїли житла на окремих ділянках, котрі називали «СЛОБОДА», що давало їм можливість проживати купно і швидко збиратися для захисту південних кордонів від татар.
У XV – XVI століттях відбувалися козацькі війни за звільнення українських земель від польської шляхти й захисту землі від татарської навали. Кодима стала центром протистояння між поляками, українськими козаками і підданими Туреччини — татарами і ногайцями. Не раз відбувалися жорстокі сутички на річках Кодима і Савранка. Польський уряд вживав військові експедиції проти козаків. Після придушення селянсько-козацького повстання деякі загони козаків і місцевих жителів під натиском польських військ втікали в малодоступні місця, шукали захисту. Козаки – втікачі, селяни оселялися на річках Савранка, Південний Буг і Кодима. Заселення території проходило швидко, виникали нові слободи і хутора, які згодом ставали багатолюдними селами.