Велика Жовтнева соціалістична революція i Громадянська війна
В процесі розвитку капіталізму народжувався й формувався робітничий клас. Робітники від світанку до ночі надривались у непосильній праці, одержуючи за неї від 8 до 15 крб. на місяць. За таку ж саму роботу жінкам платили 5—7 крб., а підліткам — ще менше. Значна частина заробітку йшла на штрафи, які здиралися з трудящих за кожну дрібницю. З поширенням марксистсько-ленінських ідей зростала класова свідомість пролетаріату Вінниці. Цьому значною мірою сприяла марксистська література, яка поширювалась у Вінниці1. Під час обшуків поліція не раз виявляла заборонену літературу, зокрема: «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, праці К. Маркса «Класова боротьба у Франції» та «Наймана праця і капітал», В. І. Леніна «До сільської бідноти» та ін.. Особливе значення в справі революціонізації пролетаріату відіграла ленінська «Искра». В цій газеті за серпень 1901 року друкувалася кореспонденція з Вінниці, у якій викривалося свавілля губернатора. З 1904 року в місті активно діяла соціал-демократична організація. Її члени розповсюджували серед населення революційні листівки, закликали його до боротьби з царизмом.
На знак протесту проти кривавого злочину царизму — розстрілу мирної робітничої маніфестації перед Зимовим палацом 9 січня 1905 року — разом з трудящими країни застрайкували і робітники вінницьких підприємств. Особливо активізувалась боротьба у квітні 1905 року. Робітники механічного заводу «Молот», пивоварного, цегельного заводів та ряду інших підприємств проводили мітинги та збори, на яких обговорювали вимоги до капіталістів. 25 квітня більшість ремісників і прикажчиків Вінниці припинили роботу. Через три дні до них приєднались друкарі. Страйкарі вимагали збільшити заробітну плату, зменшити робочий день та поліпшити умови праці.
Під час Всеросійського жовтневого політичного страйку майже всі підприємства Вінниці припинили роботу. Робітники збирались на сходки, слухали виступи агітаторів про політичне становище в країні, обмінювались думками, готувались до збройної боротьби. Трудящі рішуче протестували проти царського маніфесту 17 жовтня. За почином учнів реального училища припинились заняття в усіх навчальних закладах міста. На площі біля Народного дому відбувся великий мітинг. Робітники відтіснили поліцію та солдатів 47-го полку, що прибули сюди, проникли в приміщення Народного дому, позривали з стін портрети Миколи II, розбили гіпсові бюсти царя та його родини. Після мітингу кількатисячний натовп демонстрантів під червоними прапорами, з потретами К. Маркса і М. Горького, з гаслами: «Геть самодержавство!», «Хай живуть політичні свободи!» рушив головною вулицею через міст до центру. Демонстранти співали «Марсельєзу», грав духовий оркестр. У центрі міста знову відбувся мітинг. Тільки пізно ввечері демонстранти розійшлися.
Революційний рух у Вінниці не вичерпувався страйковою боротьбою та демонстраціями. В грудні 1905 року у місті виникла бойова дружина, до складу якої входило близько 400 чоловік. Ця дружина мала стати ядром вінницьких повстанців. Але агентура поліції вистежила керівників дружини. 7 січня 1906 року 19 організаторів збройної боротьби було заарештовано. Потім у місті сталися нові арешти й обшуки. Поліція конфіскувала велику кількість зброї та нелегальну літературу. Слідчі органи особливо пильно стежили за братами революціонерами Степаном та Василем Пустовойтовими. їх вони вважали найнебезпечнішими.
В складних умовах відступу революції Вінницька організація РСДРП стояла на чолі мас, вела серед них агітаційну та організаторську роботу. Протягом 1906 року страйкували робітники ряду підприємств Вінниці. Та умови для революційної боротьби ставали дедалі складнішими. У тому ж році поліції вдалося викрити нелегальну друкарню. Шрифт, папір та різні матеріали було конфісковано. У другій половині 1907 року поліція заарештувала близько 50 активних учасників революційного руху в місті.
У важкий період столипінської реакції Вінницька організація РСДРП, перебуваючи в підпіллі, продовжувала керувати революційною боротьбою. Серед робітників міста в січні 1908 року поширювалися революційні прокламації. Політичну літературу привозили з інших міст, а то й друкували у Вінниці. 30 листопада того ж року було заарештовано робітника В. Ігнатовича, що підпільно друкував листівку, яка закликала солдатів не коритися царському урядові й не виконувати офіцерських наказів. Незважаючи на столипінську реакцію, у Вінниці розповсюджувалися газети Центрального Комітету РСДРП «Пролетарий» і «Социал-демократ».
Нова хвиля страйкової боротьби робітників Вінниці припадає на, 1912 рік. У травні страйкували робітники кондитерської фабрики. Активно включилися в боротьбу робітники взуттєвої фабрики «Яструб». Поряд з революційною молоддю тут діяли досвідчені організатори класових виступів. Серед них виділявся А. Бєльський, за яким пильно стежили жандарми6. У жовтні 1913 року робітники фабрики «Яструб» знову застрайкували. Приводом до виступу стала заява адміністрації про намір звільнити робітників без виплати двотижневого утримання. Страйк тривав майже тиждень, і адміністрація змушена була поступитися. В лютому 1914 року на фабриці теж припинилася робота. Робітники вимагали звільнення майстра Ф. Мажепова, який люто поводився з ними. Адміністрація спочатку чинила опір, але потім змушена була виконати вимогу взуттєвиків.
Активно включилися в боротьбу і робітники насіннєвого заводу. Звідси було відряджено групу агітаторів для революційної роботи в 5-му саперному батальйоні. Кілька робітників підприємства на чолі з Дмитром Рухвадзе виготовляли бомби. У березні 1913 року поліція натрапила на їх слід і заарештувала чотирьох робітників. Навесні 1914 року троє робітників втекли з в’язниці, а Рухвадзе було заслано до Сибіру.
Імперіалістична війна вкрай загострила класові протиріччя. Вінницькі робітники все рішуче виступали проти несправедливої загарбницької війни, незважаючи на жорстоке переслідування. Почалися заворушення серед рядового складу Вінницького гарнізону. Цьому сприяла революційна агітація. У солдатів 15-го запасного Кримського полку 1916 року виявили прокламацію з протестом проти війни і закликом до революційної боротьби.
Коли трудящі Вінниці довідались про повалення царизму і перемогу Лютневої буржуазно-демократичної революції в Петрограді, у місті відбулися багатолюдні мітинги й демонстрації. Робітники підприємств обрали Вінницьку Раду робітничих депутатів. У цей же час солдати місцевого гарнізону обрали Раду солдатських депутатів. Незабаром вона об’єдналася з Радою робітничих депутатів. У другій половині березня її компетенція поширилась на все Поділля. Разом з фабрично-заводськими комітетами Рада добивається запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці та здійснення деяких інших вимог трудящих.
Однак більшість у Раді тоді займали меншовики, есери та представники інших дрібнобуржуазних партій. До того, проти революційних сил виступали органи Тимчасового уряду та українські буржуазні націоналісти. В цих умовах дуже ускладнювалась робота вінницьких більшовиків, які діяли ще розрізнено, не об’єднувалися в міську організацію. Наприкінці квітня у Вінниці створюється парт-організація, яка з перших днів свого існування, керуючись ленінськими настановами, розгорнула широку агітаційну роботу серед трудящих3 Більшовики часто скликали мітинги, на яких роз’яснювали політику партії щодо війни, викривали зрадницьку діяльність Тимчасового уряду. Значну увагу вони приділяли розповсюдженню більшовицьких газет «Правда», «Социал-демократ», «Голос социал-демократа» та революційних листівок.
У серпні 1917 року Вінницька більшовицька організація почала випускати газету «Борьба». Її вийшло кілька номерів. Газета роз’яснювала, що єдино правильна політика, яка відповідає інтересам народу, проводиться більшовицькою партією. Тоді ж у Вінниці була видана брошура «Більшовики про землю», в основу якої взято виступ В. І. Леніна на І Всеросійському з’їзді Рад.
Вінниця на той час стала місцем перебування 20-тисячного гарнізону, до складу якого входили: 15-й запасний полк, 2-а повітряна ескадра, 530-а Вятська піхотна дружина та інші військові частини. Більшовики проводили серед солдатів гарнізону агітацію і мали тут великий успіх. Солдати 15-го запасного полку активно підтримували революційні виступи трудящих. Більшовики Вінниці водночас викривали контрреволюційну діяльність меншовиків, есерів, бундівців та українських буржуазних націоналістів, вели боротьбу за витіснення їх з Рад. Проведена робота давала свої наслідки, есерівсько-меншовицькі депутати втрачали вплив на маси, робітники відкликали їх з Рад й обирали замість них більшовиків. У виконкомі Ради створилася більшовицька фракція, куди ввійшли М. П. Тарногродський, П. М. Жуков, С. Кудряшов та ін. На своєму засіданні 3 вересня Рада робітничих і солдатських депутатів уперше прийняла більшовицьку резолюцію з основних питань поточного моменту. В резолюції йшлося про конфіскацію поміщицької землі, в ній закликалися трудящі до боротьби з контрреволюцією. Під керівництвом міської партійної організації робітники Вінниці готувалися до збройного повстання. Виконком Вінницької Ради схвалює рішення сформувати червоногвардійський загін. 23 жовтня у місті створюється ревком.
Щоб придушити революційний рух, штаб Південно-Західного фронту направив у Вінницю каральний загін. Як тільки карателі прибули до міста, вони насамперед вирішили захопити склади зі зброєю. Але революційні солдати 15-го полку не дозволили цього зробити. Рада робітничих і солдатських депутатів винесла рішення обеззброїти каральний загін і заарештувати помічника комісара Південно-Західного фронту меншовика П. Костіцина. Останньому вдалося втекти з міста.
Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді була поштовхом до рішучої боротьби трудящих Вінниці. Становище в місті стало дуже напруженим. 26 і 27 жовтня сюди з Південно-Західного фронту перекидаються значні контрреволюційні сили. 28 жовтня війська оточили Народний дім, де в цей час відбувалось засідання Ради, і зажадали повної капітуляції. Тоді ревком дав наказ революційним солдатам і робітникам виступити проти карателів. На вулицях міста почався запеклий бій. Повстанці весь час чекали допомоги з Жмеринки від революційних солдатів 2-го гвардійського корпусу. Але допомога гвардійців запізнилася. Повсталі робітники й солдати змушені були відступити за межі міста. Частину революційних бійців було заарештовано.
Дізнавшись про повстання в Києві та виступ солдатів у Жмеринці, 2 листопада контрреволюційні війська спішно залишили Вінницю. До міста ввійшли частини 2-го гвардійського корпусу та вінницькі повстанці. Зразу відновила свою діяльність Рада. Вінниця була одним з перших міст на Україні, де робітники й солдати піднялись зі зброєю в руках на боротьбу проти буржуазного Тимчасового уряду.
Джон Рід у своїй книзі «10 днів, що потрясли світ», високо оціненій В. І. Леніним, писав: «З найвіддаленіших кінців неосяжної Росії, якою прокотилася хвиля запеклих вуличних боїв, звістка про розгром Керенського озвалася громовою луною пролетарської перемоги: Казань, Саратов, Новгород, Вінниця, де вулиці залиті кров’ю».
Проте закріпити революційні здобутки трудящим Вінниці не вдалося. Контрреволюційні війська Центральної ради в середині листопада встановили в місті свою владу. Народні маси не припиняли боротьби проти контрреволюційних сил. 20 листопада більшовики скликали багатолюдний мітинг робітників і солдатів. Учасники мітингу в своїй резолюції писали: «Ми, робітники і солдати, що боролись тут, у Вінниці, за владу пролетаріату, вітаємо уряд робітників, солдатів і селян — Раду Народних Комісарів та обіцяємо підтримувати його всіма силами, не шкодуючи життя…»
Разом з усім народом України трудящі Вінниці виступили з вимогою скликати Всеукраїнський з’їзд Рад. На цей з’їзд вони послали своїх представників. Одностайно з усіма делегатами вони голосували за встановлення Радянської влади на Україні.
Для керівництва революційною боротьбою у Вінниці більшовицька організація створила військово-революційний штаб. Цей штаб встановив тісний зв’язок з революційними військами 2-го гвардійського корпусу, які ввечері 9 січня 1918 року ввійшли у Вінницю. 17 січня в Білому залі міської управи під головуванням більшовика А. В. Іванова відбулось засідання Вінницької Ради разом з представниками підприємств і військових частин. На цьому ж засіданні обрали новий склад виконавчого комітету Ради робітничих і солдатських депутатів.
Міська дума, що в основному складалася з представників буржуазії, відмовилася визнати нову владу. Тоді Вінницька Рада ухвалила розпустити думу, що й було зроблено 23 січня, а членів міської управи заарештували за саботаж.
Вінницька Рада робітничих і солдатських депутатів розмістилася в будинку окружного суду і зразу ж розгорнула роботу. Вона встановлює робітничий контроль на підприємствах, налагоджує міське господарство, допомагає зміцнювати Радянську владу в інших містах і селах Поділля. Для підтримання революційного порядку в місті сформували загін Червоної гвардії. Буржуазію обклали контрибуцією. Важливу роль у розгортанні масово-політичної роботи відіграла газета «Набат», що почала виходити у Вінниці 26 січня 1918 року. На її сторінках друкувалися промови В. І. Леніна, постанови Радянського уряду, місцеві матеріали.
Мирне будівництво тривало недовго. На початку березня 1918 року Вінницю загарбали австро-німецькі окупаційні війська. Окупанти жорстоко розправлялись з робітниками, грабували народне добро. Про їх звірства на Поділлі газета «Правда» писала: «Як правило, німецькі батальйони, виїжджаючи в повіт або містечко, вводять стан облоги, встановлюють на всіх висотах кулемети з посиленими караулами і оголошують, щоб за дві години була здана вся зброя, причому на основі того, що мешканцями не здана нібито вся зброя, проводять поголовні обшуки, які супроводжуються побоями без різниці статі і віку та арештом багатьох. Заарештованих б’ють кожен день кілька разів палицями… Після цього відсилають у Вінницю, в головний штаб. Тут розстрілюють, засуджують до каторги».
Трудящі міста активно боролися проти окупантів та їх поплічників. Вінницька більшовицька організація відкрила підпільну друкарню, де випускала листівки. У липні застрайкували залізничники Вінниці. Рух поїздів через станцію був повністю припинений.
Під ударами Червоної Армії і повсталого українського народу восени 1918 року австро-німецькі війська почали відступати з України, але на зміну окупантам прийшла Директорія. Після безславної поразки в Києві вона отаборилася у Вінниці. Тут буржуазно-націоналістичні запроданці чинили масові арешти, грабували населення. У ніч з 14 на 15 лютого 1919 року проти петлюрівців розпочалося повстання. Але заарештувавши перед початком бойових дій керівників виступу, Директорія придушила це повстання. Однак воно відіграло значну роль у боротьбі за Радянську владу на Україні.
Несподіваним ударом для петлюрівців був нестримний наступ Богунського й Таращанського полків на Вінницю. 18 березня 1919 року вони оволоділи містом. До рук радянських військ потрапили великі трофеї, зокрема кілька ешелонів зі зброєю і спорядженням. Самому голові Директорії Петлюрі ледве вдалося втекти з Вінниці. Того ж дня в місті відбувся багатолюдний мітинг, на якому виступав М. О. Щорс. Було створено міський ревком. Незабаром він реорганізувався у Подільський військово-революційний комітет.
Користуючись тим, що основні сили Червоної Армії були кинуті проти Денікіна, петлюрівці влітку 1919 року знову перейшли в наступ і 15 серпня захопили Вінницю. В жовтні денікінці відтіснили петлюрівські військові частини з Вінниці і встановили свій контроль над містом.
В умовах петлюрівської, а потім денікінської окупації у Вінниці революційною боротьбою керував Подільський підпільний губком партії. Він мав зв’язок з Зафронтбюро ЦК КП(б)У, звідки одержував більшовицьку літературу. Під ударами Червоної Армії контрреволюційні війська 3 січня 1920 року залишили Вінницю. Відновилося мирне життя. 1 лютого трудящі організували в місті суботник. Робітники й службовці розчищали шляхи, вантажили вагони.
Але й цього разу перепочинок, відвойований Червоною Армією, тривав недовго. Весною 1920 року буржуазно-поміщицька Польща почала широкий наступ на радянську республіку. Польським інтервентам допомагали петлюрівські банди, які діяли в тилу Червоної Армії.
До армії мобілізували комуністів Київської, Волинської та Подільської губерній. Взялися за зброю комуністи й комсомольці Вінниці. Відступаючи, радянські війська вели запеклі оборонні бої, а 28 квітня змушені були залишити Вінницю. З польськими окупантами й петлюрівцями поверталися поміщики й капіталісти.
Однак довго хазяйнувати інтервентам і петлюрівцям не довелося. Червона Армія перейшла в рішучий контрнаступ. Уже 19 червня 1920 року вона вибила ворога з Вінниці і переможно продовжувала наступ. У боях за визволення міста особливо відзначилась 8-а дивізія Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова. Трудящі з великою радістю зустріли своїх визволителів — воїнів Червоної Армії.
Швидко відновили свою діяльність органи Радянської влади, партійні, комсомольські та профспілкові організації. Трудящі енергійно відбудовували народне господарство, наводили порядок у місті. Масового характеру набирали суботники. Коли вони відбувалися, вінничани заготовляли паливо для шкіл та лікарень, очищали територій) станції від завалів і брухту.
Під час громадянської війни і на початку відбудовного періоду Вінниця відігравала важливу роль як центр Подільської губернії. Тут перебували губернські партійні і радянські органи та громадські організації, у липні 1921 року відбувся перший з’їзд Рад Поділля.
В листопаді 1921 року вперше після громадянської війни була обрана Вінницька міська Рада робітничих і червоноармійських депутатів. Вона здійснювала керівництво господарським і культурним життям міста.