Немирів, Немирівський район, Вінницька область
Немирів — селище міського типу (з 1923 року), розташоване у мальовничій пагористій місцевості, за 45 км від Вінниці, за 4 км від залізничної станції Немирів. Селище огинає невелика річка Устя (Замчик) — притока Південного Бугу з кількома греблями, що утворюють систему ставків. Через місто проходять автотраса Вінниця—Могилів-Подільський—Кишинів, автодороги на Гайсин, Тульчин. Населення — 9700 чоловік.
Немирів — центр району, територія якого становить 1300 кв. км, населення — 88,8 тис. чоловік, у т. ч. міського — 18,4 тис. У районі 96 населених пунктів, підпорядкованих 3 селищним, 38 сільським Радам. Надра району багаті на пісок, граніт, цегельно-черепичні та гончарні глини. У районі 12 підприємств, переважно харчової промисловості; 38 колгоспів, радгосп. Усієї землі 130 тис. га, у т. ч. 80,1 тис. га орної, 2,1 тис. га садів, 17,8 тис. га лісів. Працюють 236 магазинів і 83 підприємства громадського харчування; 7 лікарень, 1 протитуберкульозний диспансер, З амбулаторії, 2 колгоспні пологові будинки, 72 фельдшерсько-акушерські пункти, 5 медпунктів, 33 профілакторії, 11 аптек, 67 аптечних пунктів; 80 шкіл, 2 технікуми, педучилище; 62 клуби, 29 будинків культури, 83 кіноустановки, 90 бібліотек. У більшості населених пунктів району встановлено пам’ятники й обеліски полеглим у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.
Місцевість, де розташоване селище, заселена здавна. В урочищі Городищі, яке знаходиться недалеко від Немирова, виявлено залишки поселення трипільської культури. В цьому ж урочищі знаходиться одне з найбільших (150 га) скіфських городищ VII—VI ст. до н. е. Воно оточене могутніми валами — 32 м завширшки, 9 м заввишки, 5,5 км завдовжки. В X—XI ст. на цьому місці існувало давньоруське поселення. На околицях Немирова знайдено 122 римські монети II—III ст- та 2 срібні персні з вправленими в них римськими монетами.
За переказами, на місці давньоруського поселення виникло місто Мирів, яке під час монгол о-татарської навали було вщент зруйноване. Пізніше, наприкінці XIV ст., виникло нове місто — Немирів.
У письмових джерелах Немирів як населений пункт уперше згадується в ярлику Менглі-Гірея під 1506 роком.
Після Люблінської унії 1569 року Немирів відійшов до Польщі. Вигідне стратегічне положення міста спричинилося до того, що воно зразу ж стало ареною запеклих битв, його не раз спустошували турецькі загарбники і татарські орди. Але проходив час, і місто знову виростало з попелу та руїн.
Великих руйнувань зазнало місто під час міжусобної боротьби польських магнатів. Як свідчать літописи, в XVI ст. місто часто переходило від одного феодала до іншого.
Немирів був одним із центрів боротьби українського народу проти шляхетського гніту і насильного ополячування. Для боротьби проти католицизму немирівське церковне братство, засноване 1626 року, відкрило в місті школу для міщан, заможних козаків, нижчого духовенства і дрібної шляхти.
В роки селянсько-козацького повстання, яке очолював С. Наливайко, населення Немирова діяло в його загонах. Воно брало також участь в антишляхетських повстаннях і заворушеннях 1607, 1612, 1614 та наступних років, а також у війні проти соціального й національного поневолення 1648—1654 рр. На початку червня 1648 року Б. Хмельницький послав на Брацлавщину військо на чолі з полковником М. Кривоносом. Щоб оволодіти Немировом, Кривоніс вдався до військової хитрості. Один з козацьких загонів під польськими військовими значками і хоругвами підійшов до стін міста; засурмили в труби і вдарили в литаври, як це робили польські вершники. Гарнізон вагався відкривати ворота. Городяни, прибічники Кривоноса, закричали, що прийшло польське військо. Ворота відчинили. Це стало сигналом до повстання немирівців, які разом з козаками визволили місто від шляхти. Однак невдовзі військо Вишневецького захопило місто і розправилося з його жителями. Вишневецький особисто керував розправою. За його наказом повстанцям відрубували руки, виколювали очі, їх розпинали на хрестах. На шию приречених шляхтичі надягали «намисто» з відтятих голів дітей і родичів закатованих. З повстанців робили т. зв. козацькі свічки — прив’язували їх до вкопаних у землю стовпів, обмотували соломою, обмазували смолою і підпалювали. Але жорстокі тортури не зламали волю немирівців до свободи, і вони продовжували боротьбу. 20 червня 1648 року місто визволили козацько-селянські загони уманського полковника І. Ганжі. З 1650 року Немирів входив до складу Кальницького, а згодом — Брацлавського полків. Через нього не раз проходили козацькі війська на борню з польською шляхтою.
Після возз’єднання України з Росією в 1654 році шляхетська Польща не припиняла своїх загарбницьких походів на Україну. В березні 1654 року польсько-шляхетські війська, захопивши Немирів, вчинили жорстоку розправу: населення поголовно вирізали, а місто зруйнували. За Андрусівським перемир’ям 1667 року Немирів відійшов до Польщі, а з 1672 до 1699 року перебував під владою Туреччини. Наприкінці XVII — початку XVIII ст. місто було опорним пунктом
польсько-шляхетського панування на Правобережній Україні і мало укріплену фортецю.
Не витримуючи тяжкого соціального й національного гніту, селяни втікали від панів, вступали до повстанських загонів, які продовжували боротьбу проти шляхетської Польщі, за возз’єднання з Російською державою. Трудящі міста брали участь у народному повстанні 1702—1704 рр. під проводом Семена Палія, Самуся та Абазина, у гайдамацькому повстанні 1734 року.
У серпні—вересні 1737 року, коли йшла російсько-турецька війна, в Немирові проходив з’їзд уповноважених Росії, Австрії, Туреччини щодо укладення мирного договору. В другій половині XVIII ст. місто було порівняно людним, чому значною мірою сприяло розташування його на давньому торговому шляху. В 1775 році у місті налічувалося 326 дворів і 5419 чоловік населення. Міські ремісники виробляли жерсть, фарби, тканини, зокрема сукно, які продавали в багатьох містах Поділля. 5 червня 1779 року король С. А. Понятовський подарував Немирову грамоту на проведення ярмарків, які з того часу відбувалися 8 разів на рік. Звичайні торги проводилися двічі на тиждень. Головними предметами торгівлі були коні й велика рогата худоба.
З возз’єднанням Правобережної України з Росією Немирів відійшов до Брацлавського намісництва, а з 1797 року — до Подільської губернії. 1809 року в Немирові збудували цегельний завод, 1816 — заснували суконну мануфактуру, де працювали 42 чоловіка. Підприємство виробляло 5 тис. аршин сукна на рік. 1832 року відкрили фабрику вовняних виробів. З маєтку графа Потоцького відправляли на ринки, переважно в Одесу, багато пшениці.
1815 року в Немирові було засновано 4-класне повітове училище, 1838 — чоловічу класичну гімназію. В другій половині століття відкрили жіночу гімназію, народне училище й школу грамоти для дітей. Але вчилися в цих закладах переважно діти поміщиків, купців, духовенства.
З Немировом тісно пов’язані імена видатних діячів російської та української культури XIX ст. 28.ХІ (10.ХІІ) 1821 року в місті народився великий російський поет М. О. Некрасов. З 1855 по 1858 рік тут жила українська і російська письменниця революційно-демократична діячка Марко Вовчок (М. О. Вілінська). Сюди вона приїхала разом із своїм чоловіком О. В. Марковичем, який дістав призначення на посаду вчителя географії Немирівської гімназії. У Немирові письменниця продовжувала збирати фольклор. Часто буваючи в навколишніх селах, вона спостерігала картини поміщицької сваволі, страшних злиднів, безпросвітної темряви і безправ’я селян-кріпаків. Бачене в селах Марко Вовчок змалювала у своїх художніх творах. Вважаючи, що «неволя — рабство, з яким треба боротися, в Росії скрізь однакове», що в боротьбі проти кріпосницької системи художній літературі належить важлива роль, вона писала свої твори як українською, так і російською мовами. В Немирові вона написала українською мовою оповідання «Сестра», «Козачка», «Одарка», «Чумак», «Сон», «Горпина», «Викуп», «Свекруха», «Отець Андрій» та ін., повість «Інститутка», російською мовою були написані оповідання «Игрушечка», «Катерина», «Купеческая дочка», «Надёжа», «Маша», «Саша». Твори немирівського періоду, написані українською мовою, ввійшли у збірку, видану 1857 року в Петербурзі під назвою «Народні оповідання».
В Немирівській гімназії у 1846—1856 рр. викладав малювання І. М. Сошенко— друг Т. Г. Шевченка, який брав участь у викупі поета з кріпацької неволі. Тут працювали М. К. Чалий — друг великого Кобзаря, один з перший його біографів, І. І. Ничипоренко — український педагог і освітній діяч. В цій гімназії навчались російський письменник А. О. Новодворський (А. Осипович), російський драматичний актор Недєлін (справжнє ім’я Є. Я. Недзельський), відомий російський поет Г. О. Мачтет. У 1865 році за «неблагонадійність» Г. О. Мачтета виключили з гімназії. Немирів неодноразово відвідував видатний учений, хірург і громадський діяч М. І. Пирогов. Він тривалий час був попечителем місцевої гімназії, спрямовував діяльність її педагогічної ради. Тут здобували освіту польські письменники Т. Єж, І. Антоні (Ролле); з 1851 до 1862 року в ній працював польський поет Юліан Бєліна-Кенджицький — учасник польського повстання 1863 року.
Внаслідок грабіжницького здійснення реформи 1861 року міські селяни, позбавлені землі, змушені були займатися торгівлею, ремеслом, йти на заробітки. У відповідь на царський указ, який зобов’язував з 1 вересня 1863 року вносити викуп за землю до казни, селяни рішуче відмовилися визнати достовірність цього документа. Вони заявили місцевим властям, що землю їм цар подарував і тому ніякого викупу за неї не даватимуть, а якщо власті вдадуться до примусу, селяни взагалі відмовляться від польових наділів. Дізнавшись про це, київський генерал-губернатор направив у місто загін, військ під командуванням генерала Лихачова. Та селяни не скорилися. Вони знову заявили, що приймати польових наділів і вносити за них викупу не будуть. У відповідь на це царські чиновники з допомогою солдатів заарештували 10 найбільш активних учасників заворушення. Виступ селян придушили.
Після скасування кріпацтва в Немирові виникає ряд значних підприємств. Окремі з них створили великі торговці й поміщики Строганови, до яких 1860 року перейшов Немирівський маєток від Потоцьких. У 1872 році Строганови збудували один з найбільших на Поділлі цукровий завод, великий винокурний завод, у 1880— 1883 рр. заснували дві друкарні. Крім цих підприємств, наприкінці XIX ст. в місті працювали тютюнова фабрика, цегельня, пивзавод, фабрики виготовлення цвяхів, свічок, 2 великі водяні млини, миловарня, крупорушка, олійня, шкіряна й екіпажна майстерні. В 1893 році почалося будівництво вузькоколійної залізниці, яка сполучила Немирів з Вінницею.
Однак зовнішній вигляд Немирова не змінився. Немощені вузькі вулиці, які під час дощів перетворювались на суцільне болото, убогі хатки під соломою або гонтом, кілька гасових ліхтарів на перехрестях — таким був Немирів напередодні XX століття.
Мало дбав царський уряд про охорону здоров’я, освіту трудящих. У Немирові існувала одна земська лікарня на 20 ліжок. 6 лікарів її обслуговували жителів усієї волості. Не дивно, що у місті спалахували епідемії інфекційних хвороб. Хвороби і смерть особливо частими були серед робітників цукрового заводу, які працювали по 14—16 годин на добу, жили у вогких, брудних комірках. Низька заробітна плата (60—70 коп. на день} не забезпечувала прожиткового мінімуму робітничої сім’ї, нормальних побутових умов. 1 хоч у місті було де вчитися, робітники не могли дати освіту своїм дітям. У 1867 році в Немирівській гімназії навчалося 198 учнів, з них 140 дітей дворян та чиновників, 14 — духовного звання, 24 — міського стану, 16 — дітей селян, 4 — іноземців. 1894 року в Брацлавському повіті, до якого входив і Немирів, з 22,9 тис. дітей шкільного віку відвідувало школу лише 5305.
Трудящі Немирова піднімаються на боротьбу проти існуючого ладу. 1883 року під впливом народницького руху в Немирівській гімназії створюється молодіжний гурток під назвою «Ліга» або «Немирівська ліга». Крім гімназистів старших класів, він об’єднував і місцеву молодь. Серед революційних книг, які читали члени «Ліги», був «Капітал» К. Маркса. Немирівські гуртківці встановили зв’язок з київськими та харківськими народовольцями. Після II з’їзду РСДРП в Немирові бував О. Е. Шлугліт, посланий Південним бюро ЦК партії для організації революційної пропаганди серед місцевого населення, зокрема серед селян. Під впливом соціал-демократів восени 1903 року в Немирові відбувся страйк робітників. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, поліпшення умов праці й лікарського обслуговування, шкільної освіти дітей робітників. У місті розповсюджувалися прокламації Одеського комітету РСДРП.
Активно відгукнулися трудящі Немирова на революційні події 1905 року. 9 травня робітники цукрового заводу, зібравшись на мітинг, проголошували революційні гасла, закликали селян до виступу проти поміщиків. Організаторів мітингу заарештували, а А. Чухрова закатували. Слідом за робітниками застрайкували селяни. Вони не лише самі не з’явилися на роботу до поміщицького маєтку, а й не пускали штрейкбрехерів. Дружні дії селян примусили управляючого задовольнити деякі вимоги їх. За наказом губернатора в Немирів надіслали 2 ескадрони драгунів. Восени 1905 року відбулися заворушення серед молоді навчальних закладів. 14 жовтня учні старших класів чоловічої гімназії вимагали звільнити найбільш ненависних учителів, покласти край грубому ставленню до учнів. їх підтримали учениці жіночої гімназії. Щоб зламати опір учнів, обидві гімназії закрили на цілий місяць.
Репресії царських властей не спинили революційного руху. Кульмінаційного пункту боротьба досягла після оголошення маніфесту від 17 жовтня. Про події у Немирові повітовий справник телеграфував генерал-губернаторові: «Збирають навколо себе натовп 5000. 16 грудня 600 чоловік усунули погрозами нижчих чинів поліції. 18 грудня звільнили з арестантського приміщення двох арештантів. Керівники прилюдно виголошують промови, читають прокламації». Місцеві власті встановили таємний нагляд за революційно настроєними робітниками, вчителями й учнями, запровадили цензуру листування.