Клішківці, Хотинський район, Чернівецька область (закінчення)
У 1958 році 6 працівників колишньої МТС нагороджено орденами і медалями.
В селі є дві кооперативні плодоовочеві бази, які переробляють фрукти й овочі. 1965 року став до ладу новий механізований консервний цех, який за добу випускає 10 тис. банок плодоконсервів. Його продукція йде до різних міст Радянського Союзу. На території Клішківців розташовано лісозаготівельний пункт Хотинського ліспромгоспу. На ньому зайнято 170 чоловік.
Комуністи колгоспної партійної організації, яка налічує в своїх рядах 116 членів КПРС і 10 кандидатів у члени КПРС, допомагають трудівникам максимально використати свої можливості в досягненні успіху, проявляють ініціативу і творчість у збагаченні духовного життя, дбають про благо людей. Безпосередньо на виробництві зайнято 82 комуністи.
Підвищується рік у рік добробут хліборобів Клішківців. Вартість людино-дня в 1967 році порівняно з 1959 роком збільшилась майже в 2,5 рази. Певну частину особистих матеріальних потреб трудівники села задовольняють за рахунок прибутків, що надходять від власного господарства.
Всі люди пенсійного віку забезпечені колгоспною пенсією, понад 100 багатодітних матерів одержують щомісячну грошову допомогу від держави. М. Г. Балахтар та П. Р. Буревська удостоєні високого звання «Мати-героїня».
Показником поліпшення добробуту селян є житлове будівництво. Лише за 1960— 1969 рр. колгоспники спорудили 827 світлих, просторих будинків. Для спеціалістів сільського господарства колгосп спорудив 6 двоквартирних будинків. Всього за післявоєнний період понад 1000 родин справили новосілля. Не дивина в селі газові плити, холодильники, пилососи. В 220 світлицях голубіють екрани телевізорів. У власному користуванні селян — 30 легкових автомашин, понад 100 мотоциклів.
Сьогоднішні Клішківці — це яскрава сторінка чудесного оновлення. В селі працюють 26 торговельних підприємств, 6 підприємств громадського харчування.
Значні зміни сталися і в побуті людей. Клішківці повністю електрифіковано і радіофіковано, працюють автоматична телефонна станція, телеграф, павільйон побутового обслуговування, де можна пошити новий костюм або полагодити одяг, взуття.
Разючі зміни відбулися і в галузі охорони здоров’я трудящих. Лікарня має 50 ліжок; побудовано нову амбулаторію, пологовий будинок, аптеку. 1967 року в лікарні працювало 6 лікарів, 26- працівників середнього медичного персоналу і санітарок. При відділенні «Сільгосптехніка» є пункт невідкладної медичної допомоги, а на тваринницьких фермах — профілакторій. Кращий хірург П. Г. Пасічник своїми золотими руками зробив сотні операцій. Він невтомний пропагандист медичних знань, редактор сільського радіомовлення.
Радянська влада відкрила широкі можливості і до культурного життя. За перші післявоєнні роки в Клішківцях повністю ліквідовано неписьменність та малописьменність. Ентузіастами в цій справі були вчителі, нині пенсіонери Ф. Канасевич, О. Яловега, М. Палагнюк. У 1944 році в селі почали працювати початкова, семирічна і середня школи. В 1947 році відбувся перший випуск десятикласників. В 1967/68 навчальному році тут працювали 4 загальноосвітні та музична школи. В них трудиться понад 100 вчителів, серед них — 5 відмінників народної освіти, заслужена вчителька республіки В. Г. Мельникова. Вони навчають 1316 дітей. У восьмирічній школі, сумлінною працею відзначається вчителька-комуністка М. М. Ганжала. Вона не тільки талановитий педагог, а й редактор колгоспної стінгазети «Хлібороб», агітатор. При школі працює драматичний гурток вчителів, який на обласних оглядах районних клубів двічі завойовував перехідний вимпел. В музичній школі щорічно навчається 70 дітей.
850 синів і дочок колгоспників здобули вищу і середню освіту. 8 чоловік працюють у вищих учбових закладах Чернівців, Львова, Києва. Клішківці дали понад 100 вчителів, 54 медичні працівники, 34 інженери і техніки, 85 працівників культури, 112 працівників торгівлі, 14 спеціалістів сільського господарства, 10 офіцерів Радянської Армії. Серед них: кандидат економічних наук Ф. І. Городенський працює в інституті економіки АН УРСР; Ш. П. Садовник — кандидат філологічних наук, доцент Чернівецького університету, В. Г. Штилик — кандидат фізико-математичних наук, трудиться у Львівському політехнічному інституті; Є. Я. Павлюк — викладач філологічного факультету Чернівецького університету; П. П. Мотуляк — музикознавець, закінчив Київську державну консерваторію і тепер завідує кафедрою музичного виховання в Київському педінституті ім. Горького.
В школі передового досвіду 30 спеціалістів та передовиків землеробства діляться досвідом роботи, знайомляться з новими формами ведення сільськогосподарського виробництва, науковою організацією праці.
Для культурного дозвілля трудящих є літній і зимовий кінотеатри, бібліотека, фонд якої налічує 35 тис. книг. Колгоспники Клішківців одержують 8520 примірників газет і журналів.
При сільському клубі, котрим керує А. Г. Ісопчук, працюють хоровий і драматичний гуртки, хореографічний ансамбль. Керівник хору — самодіяльний композитор Ф. К. Фукшук — написав пісні «Моя Хотинщина», «Наддністряночка». Клішковецькі аматори своєю талановитою грою, майстерністю не раз завойовували призові місця на обласному огляді художньої самодіяльності. Митці підготували велику програму до 100-річчя від дня народження В. І. Леніна, в якій — нова вистава за сценарієм І. Кутеня, нові пісні про Хотин і Клішківці, про революційне минуле і квітуче сучасне буковинського краю.
Клішківці пишаються своїми героями-земляками, що боролися за волю і щастя народне. Син селянина-бідняка С. Я. Побережник, втікаючи від призову до королівського війська у 1919 році, завербувався на роботу до Канади, а звідти — у США. В Америці за участь у страйковому русі його було засуджено на 7 місяців ув’язнення. Після вислання в 1932 році з американського «раю» він вступив у члени Комуністичної партії Бельгії. Як учасника першотравневої демонстрації матросів у Антверпені (1933 рік) С. Я. Побережника було заарештовано. Восени 1935 року він виїхав до Парижа, де продовжував революційну боротьбу. Тут його й захопили події, що сталися в Іспанії. У червні 1936 року Побережник, тоді член Французької комуністичної партії, разом з 12 добровольцями пробрався через Піренеї і взяв участь в боях за Мадрід, на річці Харамі, під містом Гвадалахарою проти фашистських заколотників й італо-німецьких інтервентів у складі 12-ї Інтернаціональної бригади, якою командував угорський письменник-комуніст Мате Залка (псевдонім — генерал Лукач). На своїй машині водій Побережник вивіз смертельно пораненого комбрига і з ним — його військового радника — полковника Червоної Армії П. І. Батова, що носив тоді конспіративне ім’я Пабло.
На початку лютого 1968 року в Клішківцях відбулася хвилююча зустріч: в гості до колишнього свого шофера прибув генерал армії — двічі Герой Радянського Союзу Батов. Поздоровити побратимів прийшли колгоспники. Героїв привітали також школярі, побажали їм доброго здоров’я та щастя.
Героїчне життя прожив Йосип Кліщ — один з керівників комсомольського підпілля на Хотинщині в 30-х роках, член Комуністичної партії Румунії. За революційну діяльність його у вересні 1937 року було засуджено військовим трибуналом до 5 років тюремного ув’язнення. Але Й. Кліщу пощастило втекти до Франції, і тому вирок йому оголосили заочно.
З Франції Йосип Кліщ намагався потрапити в Іспанію, де уже другий рік точилася національно-визвольна війна іспанського народу. Але перебратися через Піренеї йому не вдалося, і він залишився у Франції. Коли гітлерівські загарбники окупували Париж, то Кліщ став на боротьбу проти фашистів. Він одним з перших приєднався до французьких партизанів, був активним учасником руху опору. Під кличкою «Альберт» його знали як сміливого і відважного бійця, умілого командира. З липня 1943 року він геройськи загинув, виконуючи важливе завдання Головного партизанського штабу. Стікаючи кров’ю, кілька годин один бився проти 100 есесівців. Останнього патрона залишив для себе. Це сталося на околиці Парижа. «Один проти ста» — так було названо спеціальний маніфест, виданий Національним комітетом франтирерів (партизанів Франції), що оповів людям про подвиг буковинця клішківчанина Йосипа Кліща. У передмісті Парижа є вулиця, названа його ім’ям; на фасаді будинку, біля якого він загинув, встановлено меморіальну дошку. Одна з вулиць рідного села також носить це славне ім’я.
Велику і багатогранну роботу серед трудівників проводить Клішковецька сільська Рада, до якої обрано 50 депутатів. Майже всі вони безпосередньо зайняті в колгоспному виробництві, борються за те, щоб зміцнювати економіку сільськогосподарської артілі, поліпшувати роботу лікарні, клубу, бібліотеки, побутових майстерень. І в кожній великій чи малій справі є частка їхньої праці.
Значну увагу приділяють депутати сільської Ради питанням поліпшення побуту. Адже життя тут невпинно наближається до рівня міського. З ініціативи самої Ради, правління та партійного комітету колгоспу у 1968 році проведено збори трудящих з порядком денним: «Естетика колгоспного життя». На зборах виступили: архітектор, художники-модельєри одягу, кулінари, лікарі, вчителі, приїхало сюди багато людей і з інших сіл та сусідніх районів.
Збори надовго запам’яталися їх учасникам. Вони розв’язали важливі питання, що цікавлять і хвилюють колгоспників. Адже, наприклад, не всі можуть самі раціонально розпланувати кімнати та підсобні служби у новому будинку. Треба знати, як оздобити фасад свого будинку, щоб і собі та іншим людям приємно було на нього дивитися. А кому не згодяться поради: як умеблювати кімнати з урахуванням старих традицій і сучасної моди; як сервірувати святковий стіл; як одягатись до роботи, на концерт чи вечір у клубі? Збори в Клішківцях поклали початок колективним роздумам про значне поліпшення сільського побуту.
Невпізнанним стало село за роки Радянської влади. Замість приземкуватих хаток — красиві будинки, в які незабаром буде проведено воду і газ; широкі освітлені вулиці. На кожному кроці видно великі зміни. «Ось що таке Радянська влада»,— з захопленням заявляють колишні уродженці Клішківців, що багато років поневірялися за океаном, а тепер повернулися з американського «раю» додому.
Ще красивішим стане воно у майбутньому. В центрі села споруджується Палац культури на 600 місць, який разом з новою двоповерховою школою на 1000 учнів створить архітектурний центр.
Під щасливою зорею Жовтня оновлюється життя, втілюються в життя ленінські заповіти. Запорукою цьому — дружна праця всіх трудівників, які прагнуть примножити свої здобутки. Така наша радянська дійсність.
М. О. КУНИЦЯ, М. Т. ЛУЦЕНКО