Путила, Путильський район, Чернівецька область (закінчення)
В 1953 році в Путилі організовано МТС, яка подавала колгоспові значну допомогу тракторами і іншими сільськогосподарськими машинами. Держава постачила насіння, добрива, виділила позику.
Рік у рік артіль міцніла, розвивалась. Вже в 1959 році кількість великої рогатої худоби в артілі збільшилась до 600 голів, а овець і кіз було 12705. Зростала також технічна оснащеність колгоспу. Він має 4 трактори, 7 автомашин, 33 електромотори, 13 силосорізок та дробарок. Зведено 5 корівників, 7 телятників та 4 вівчарні. Артіль має пасіку. Для виробничих потреб є пилорама, кузня, майстерня та 2 електростанції.
Завдяки механізації трудомістких процесів та науковому підходу до складання раціонів годівлі значно зросла продуктивність тваринництва. В 1967 році на 100 га сільськогосподарських угідь вироблено 52 цнт м’яса, 290,5 цнт молока і настрижено 1,9 кг вовни від вівці. В 1967 році доходи колгоспу становили 248 тис. крб. Оплата праці колгоспників порівняно з 1963 роком зросла більше, ніж в 5 разів.
Велику пошану і авторитет серед трудівників села мають Г. І. Кера — завідуючий вівцефермою, І. Ф. Кожухов — голова колгоспу, удостоєний ордена «Знак Пошани», працівники тваринницьких ферм П. С. Косар, П. П. Герасимчук, О. О. Івонча та інші.
Зростає і промисловість Путили. З 1965 року в селищі діє Путильське районне об’єднання «Сільгосптехніка», основним завданням якого стало поліпшення обробітку колгоспних земель району та ремонт тракторів, різних сільськогосподарських машин. У двох типових майстернях, обладнаних найновішою технікою, працює 105 робітників. Загін механізаторів допомагає колгоспам освоювати землі, звільнені від лісу. При об’єднанні є бригада механізації трудомістких робіт на тваринницьких фермах. В її розпорядженні — пересувна авторемонтна майстерня, зварювальні апарати та агрегат для стрижки овець. Об’єднання має автомашини для обслуговування замовників, пилораму, склад запасних частин та ремонтних матеріалів. Колективу механізованого загону присвоєно ім’я 50-річчя Великого Жовтня.
За десятиліття свого існування (з 1958 р.) Путильський лісокомбінат перетворився у велике механізоване підприємство. Його робітничий колектив налічує 1720 чол. Головна увага інженерно-технічних працівників, партійної та громадських організацій лісокомбінату спрямована на розумне використання лісових насаджень. На заготівлі, вивезенні та переробці деревини застосовуються 44 автомашини, 31 трактор, 5 лебідок, 80 бензопил, 18 лісовозів тощо. Ділянки зрубаного лісу відразу ж засаджуються новим.
Добра слава йде про ударників виробництва. Бригадир комплексної бригади В. В. Малиш нагороджений медаллю «За трудову відзнаку» та значком «Почесний майстер лісу і сплаву», бригадир комплексної бригади М. В. Костюк — удостоєний ордена Леніна та значка «Почесний майстер лісу і сплаву». Бензопильщик І. І. Корня, тракторист М. В. Герасимюк, трелювальник В. В. Настащук, шофер О. М. Думітру систематично перевиконують виробничі завдання, вони є прикладом для всього колективу. Для високопродуктивної праці і відпочинку лісорубів створено всі умови. При кожному лісопункті є гуртожиток, їдальня, магазини, червоні кутки і бібліотеки.
Заможно живуть сьогодні трудящі Путили. Тільки в 1967 році магазини селища продали їм 1240 годинників, 35 холодильників, 50 вело- і мотовелосипедів, 14 мотоциклів, 180 радіоприймачів, 170 телевізорів, 14 піаніно, 28 фотоапаратів, 45 швейних машин тощо. Поліпшується побутове обслуговування населення. При райпобуткомбінаті працюють швейна, взуттєва, столярна, годинникова та інші майстерні.
З 1953 року тут діє лікарня на 100 ліжок, в якій працюють 82 медпрацівники з вищою та середньою спеціальною освітою. Є в селищі аптека, пологовий будинок.
У середній та 2 початкових школах працює 44 вчителі. Вчительці Н. О. Гуран присвоєно звання заслуженого вчителя школи УРСР. При середній школі є гуртожиток для учнів, майстерні по обробці дерева й металу, навчально-дослідні ділянки, спортивний і географічний майданчики, обладнано різні кабінети. До послуг дітей — Будинок піонерів, в якому працюють гуртки інтернаціональної дружби, фотографічний, туристський, художній, хоровий, різьби по дереву і металу, авіамодельний, радіотехнічний, музичний, танцювальний.
У 1956 році в селищі відкрито Будинок культури на 500 місць, при ньому діють 10 гуртків художньої самодіяльності. На його сцені виступали також Молдавський молодіжний естрадний ансамбль, Московський цирк та естрада, Київська, Кіровоградська та Черкаська естрадні групи, артисти Львівської консерваторії та багато інших творчих колективів країни. В селищі побудовано широкоекранний кінотеатр ім. XXII з’їзду КПРС на 450 місць. У 1969 році закінчено будівництво басейну, зони відпочинку.
Запроектовано будівництво в Путилі туристської бази і готелю, щоб трудящі з інших міст могли приїздити сюди милуватися чудовою красою, про яку ще Ю. Федькович писав: «Най каже, хто що хоче, а я все своєї: нема й нема кращого світа, понад гуцульські гори. Небо над ними чисте, як дорогий камінь, смеречина зеленіє як зимі, так літі, пташка не втихає, а хрещатий барвінок стелеться по шовкових травах… Бринить ріка Путилівка по білому камінню чиста-чиста… як сльоза».
В 1959 році громадськість України широко відзначала 125-річчя від дня народження Юрія Федьковича. Одне з засідань наукової сесії Чернівецького університету відбулося в його рідній Путилі.
Велику роботу по вихованню трудящих і пропаганді наукових знань проводить Путильське відділення товариства «Знання», яке налічує 280 членів. В селищі діють народні університети права, сільського господарства та здоров’я.
В Путилі є бібліотеки — районна з книжковим фондом близько 26 тис. примірників, дитяча (19 тис. книг) та селищна (понад 6 тис., книг). Лише протягом 1966— 1967 рр. бібліотеки провели 47 читацьких конференцій на різноманітні теми, зокрема: «Завжди з нами Ленін», «Партія — наш керманич», «Дорогою батьків», «Славний шлях комсомолу», 107 літературних та тематичних вечорів, на теми: «Повернення солдата в село», «Посвячення в колгоспники», «Ми не забули їхніх чорних справ», «Покоління героїв», «Наукові передбачення і релігія», «Шана рукам робочим», «Вічно живе слово вождя» та інші. В бібліотеках провадиться також обговорення нових книг, журналів.
В побут мешканців селища входять нові звичаї та обряди. Щорічно проводяться свята виходу на полонину, свята лісорубів, плотогонів і тваринників.
Полонинським ходом у Карпатах називають вигін худоби на літні випаси на полонини і повернення їх додому. Полонинські ходи здавна відзначалися урочистістю. У минулому їм надавалася якась магічна сила, бо треба було заворожити щастя, щоб худоба добре вилітувала і збереглася, щоб чабанам-полонинникам не траплялося лихих пригод.
Тепер проводи пастухів з отарами на високі гірські пасовиська перетворилися в колгоспне трудове свято. В Путилі воно провадиться в останню неділю травня на районному стадіоні. Відкривається свято виходом з центральних воріт стадіону трембітарів. Кличні звуки сповіщають про початок торжества. І ніби на поклик трембіт із західних воріт, несучи поперед себе бідон і «чашу достатку», з’являються тваринники, а з протилежних воріт — прямують зі снопом і короваєм рільники. Зустрівшись посеред майдану, вони урочисто обмінюються плодами своєї праці. Старший вівчар підносить ватагові святковий калач.
Під звуки трембіт на баских конях у барвистому гуцульському вбранні з’являються на стадіоні вершники-чабани. Услід за ними на заквітчаних машинах їде колгоспна гвардія — передовики сільськогосподарського виробництва. Після цього на зелене поле виїздять автомобілі, оформлені за певною тематикою. Експозиція
розповідає про те, як обслуговуються влітку тваринники. Перед очима глядачів пропливають полонинські будні. Тут праця й громадське харчування, кіно й агіткультбригада, червоний куточок і бібліотека, кормодобування і виготовлення бринзи, ветеринарна служба і медпункт. Крім того, чудово відтворені легендарні постаті борців за щастя народне, за владу Рад на Буковині.
Об’їхавши почесне коло, передовики сходять з машин і потрапляють в обійми молоді. Дівчата й хлопці дарують їм квіти, прикрашають барвінковими вінками слави. З натовпу випурхає зграйка піонерів з букетами квітів. Ще мить — і вони вже вишикувались, утворивши живу доріжку від імпровізованої трибуни до щогли. Підняти прапор свята честь надається передовикам сільськогосподарського виробництва. З короткими промовами виступають керівники району та передовики виробництва. Кращих працівників колгоспів нагороджують цінними подарунками. Після урочистої частини розпочинаються змагання, ігри, виступають колективи художньої самодіяльності.
Потім полонинники сідають за стіл, пригощаються, дякують за хліб-сіль і збираються в дорогу.
«Запаліть, хлопці, смолоскипи,— звертається ватаг до полонинників,— несіть цей вогонь на полонини, та щоб не загасав він там усе літо!» Високо піднявши їх над головою, полонинники роблять по стадіону прощальне коло. Дівчата співаючи кроплять дорогу кришталевою водою,-встеляють її запашними квітами. Коли зникнуть за горбом вівчарі, учасники свята повертаються на майдан, щоб продовжити гуляння.
Самодіяльний колектив Будинку культури виконує пісні. До деяких з них музику написав завідуючий районним відділом культури Я. О. Стрілецький на слова місцевих авторів М. С. Крилатого та М. В. Пілатюка.
Славиться Путила і своїми народними умільцями. Вишивають тут в кожній хаті. Загальне визнання кращої вишивальниці здобула П. К. Білак. Все життя присвятила вона любимій справі. Багато сорочок вишила своїм рідним та односельцям. Вдома в неї цілий музей вишиванок. Її роботи були представлені на районній виставці самодіяльного народного мистецтва, присвяченій 50-річчю Великого Жовтня, а також експонувались на обласній і республіканській виставках.
В Путилі народився талановитий майстер-різьбяр та інкрустатор по дереву М. Г. Ключан (1894—1957). Він був учнем славнозвісних В. Ю. Шкрібляка та В. Г. Девдюка. З 1944 року М. Г. Ключан викладав у Вижницькому училищі прикладного мистецтва.
Чимало осель у Путилі прикрашено художнім різьбленням. Широко вживаються побутові дерев’яні речі, оздоблені гуцульським орнаментом, виконаним плоскою різьбою та випалюванням. Традиції народної художньої обробки дерева розвивають вихованці Вижницького училища прикладного мистецтва І. В. Мацкан, К. Д. Чучко, М. В. Климасевич. В Путилі діє майстерня по художній різьбі та інкрустації на дереві. Вироби путильських умільців демонструвалися на міжнародній ярмарці 1967 року в м. Лейпцігу.
В селищі добре поставлена фізкультурна робота. В різних спортивних секціях налічується понад 100 спортсменів, серед них понад 50 розрядників. До їх послуг стадіон та 3 спортивні майданчики.
За останні роки збудовано 66 громадських і житлових здебільшого двоповерхових будинків. Лише 1968 року мешканцям Путили продано 11,7 млн. штук цегли, 280 тис. кв. м черепиці, 2,5 тис. тонн цементу. Лампочки Ілліча засяяли і в житлових будинках, і на вулицях. Радіо, телевізор стали звичайним явищем. Широкі вулиці та тротуари заасфальтовані, добре озеленені, скрізь багато квітів. Прикрасою селища і гордістю усіх трудящих району є пам’ятники В. І. Леніну та воїнам, що полягли у боротьбі з фашистськими загарбниками. Споруджуються районний планетарій, приміщення середньої школи, лікарняне містечко. Для молоді буде відкрита аматорська кіностудія і спортивна школа.
Примножуючи свої славні здобутки в економіці, освіті, культурі й мистецтві, трудящі оновленої Путили гідно зустрічають 100-річчя від дня народження великого вождя В. І. Леніна.
В. В. ТИМЧЕНКО