Мігове, Вижницький район, Чернівецька область (продовження)
В листопаді 1918 року Мигове окупувала буржуазно-поміщицька Румунія. Безземелля і малоземелля ще більше посилилося. Біднота змушена була перебиватись заробітками на лісорозробках, в поміщицькому та куркульському господарствах. Робочий день тривав по 14—15 годин на добу. За день роботи на панському полі селянин одержував 20 лей, а пара черевиків коштувала 400—500 лей. Тому й не дивно, що селяни носили одяг з домотканого полотна, до глибокої осені не взувались і ходили босоніж.
Становище селян ще більше погіршувалось у зв’язку з безробіттям. У 1930 році мигівчани, які заготовляли паливо в навколишніх лісах, втратили роботу через скорочення заготівель дров (залізниці перейшли на використання кам’яного вугілля, яке завозилося з Польщі).
Тяжкі умови життя штовхали окремих селян на злочини. Ще й зараз у Миговому пам’ятають жахливий вчинок Й. Бовгаря, який убив свою невістку, щоб одружити сина Онуфрія вдруге і взяти іншу невістку з новим клаптиком землі.
Населення зазнавало також важкого національного гніту. Розмовляти українською мовою в державних установах заборонялося. Українська школа була перетворена на румунську, хоч українці становили абсолютну більшість населення села. Румунські окупанти закрили читальню товариства «Руська бесіда».
Тому боротьба проти соціального та національного гніту й далі не припинялася. 16 липня 1922 року мигівчани взяли участь у зборах представників різних сіл і міст Буковини в Чернівцях, де трудящі протестували проти терору, насильства, антинародної аграрної реформи, закриття українських шкіл, звільнення українських службовців, заборони української мови в державних установах. У 1925—1926 рр. трудящі активно включилися в кампанію протесту проти румунізації українських шкіл.
Великий авторитет серед жителів села мав осередок партії «Визволення», що його комуністи створили в 1929 році. На зборах, які відбулися в хаті Д. Гладчука того ж самого року, виступав член ЦК партії С. Ю. Лопуляк. Він викрив зрадницьку політику лідерів буковинської соціал-демократії, які уклали союз з буржуазно-поміщицькою націонал-цараністською партією, та закликав голосувати під час виборів за кандидатів партії «Визволення».
У 1930 році в селі створено підпільний комуністичний осередок, до складу якого ввійшли Д. П. Гладчук, М. С. Гладчук, М. С. Ромашок, І. Ю. Шутак, Ф. Ю. Шутак, Г. П. Токар, ї. В. Клим, В. Г. Шпитко, М. В. Бойко. Очолював осередок Ф. Ю. Шутак. Збираючись у хаті Д. П. Гладчука, М. С. Романюка та інших комуністів, підпільники вивчали праці В. І. Леніна, знайомилися з радянськими газетами.
Члени комуністичного осередку вели широку роз’яснювальну роботу серед населення. В ніч на 20 серпня 1930 року вони розповсюдили в селі комуністичні листівки. Лише в М. С. Романюка під час обшуків жандармерія знайшла 21 листівку, після чого він був заарештований.
Напередодні свята 1 Травня 1931 року комуністи вивісили в селі червоні прапори. Румунські жандарми заарештували багатьох людей, але їм не вдалося виявити членів осередку.
В ніч з 6 на 7 листопада 1931 року підпільники розклеїли по селу листівки, надруковані в нелегальній друкарні. В листівках викривалися злочинні дії румунських окупантів, йшлося про важке становище населення, про соціальний і національний гніт, підкреслювалося, що тільки шлях, прокладений Великим Жовтнем, виведе селян з-під гніту поневолювачів.
У 1932 році провокатор видав румунській сигуранці комуністичний осередок в селі Бергометі, тоді ж було заарештовано і мигівських комуністів Д. П. Гладчука, М. С. Гладчука та Ф. Ю. Шутака, які підтримували зв’язок з бергометським осередком. Заарештовані мужньо витримали катування і не видали своїх товаришів. Підпільний осередок в селі продовжував свою діяльність. Комуністи розповідали селянам про життя в Радянському Союзі, про його досягнення в галузі економіки й культури, і селяни, які не переставали чекати визволителів зі Сходу, з жадобою прислухалися до голосу своїх мужніх земляків.
Сподівання трудящих здійснилися 28 червня 1940 року. В той день воїни Червоної Армії визволили Мигове від багатовікового соціального і національного гніту.
На час визволення в селі проживало 2762 чол., в т. ч. 2536 українців, 211 євреїв, 9 німців, 6 поляків і один румун. Майже всі вони займалися сільським господарством. Абсолютна більшість жителів була малоземельною і безземельною.
3 889 дворів 36 — не мали землі зовсім, 499 — володіли ділянками до 2 га, а 192 — від 2 до 5 га. Трудящі майже не мали робочої і продуктивної худоби, не вистачало сільськогосподарського інвентаря. Село мало 71 плуг, 81 борону, 10 віялок і лише 4 молотарки. У 673 господарствах не було коней, 466 — були безкорівними.
5 липня 1940 року в селі утворено сільську Раду, яку очолив колишній учасник підпілля Д. П. Гладчук. До складу сільради входили В. Г. Шпитко, М. А. Страгій, М. С. Гладчук, І. Г. Шутак та М. В. Бойко. Серед депутатів було дві жінки: Є. Кириляк та К. Капельчук. Спираючись на актив з бідняків і середняків, сільська Рада одразу приступила до здійснення заходів по соціалістичній перебудові економічного і культурного життя. Було проведено розподіл між селянами колишньої поміщицької та частини куркульської землі. Трудящим передано також землю, житлові і господарські приміщення 4 садиб німецьких колоністів, які виїхали до Німеччини. Передусім одержали землю 31 безземельне і 45 малоземельних господарств.
Щоб допомогти бідняцьким і середняцьким господарствам своєчасно провести сільськогосподарські роботи, сільрада восени 1940 року організувала 106 супряг. Тоді ж селяни одержали від держави 71 цнт посівного матеріалу та 16 тонн зерна і 5 тонн борошна, як продовольчої допомоги, 40 безкорівним господарствам надано державний кредит для придбання корів, багатодітним матерям видано грошову допомогу по 2000 карбованців. Для вивчення досвіду передових колективних господарств Радянської країни мигівчанин М. В. Бойко у складі делегації селян Вижницького району побував на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві.
Вже протягом першого року Радянської влади в селі відбулися значні зміни і в культурному житті. Відкрито школу з українською мовою навчання, працювали гуртки лікнепу, в яких зимою 1940/1941 року навчалося 395 неписьменних і малописьменних громадян. Важлива роль у проведенні культурно-масової роботи належала клубові, відкритому восени 1940 року. При клубі діяли політосвітній, фізкультурний, хоровий і драматичний гуртки, що налічували понад 100 членів.
12 січня 1941 року мигівчани вперше брали участь у виборах до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР. До виборчих урн з’явилися 1696 жителів села. Всі вони віддали свої голоси за кандидатів блоку комуністів і безпартійних.
На початку липня 1941 року село загарбали німецько-румунські війська. Окупанти відібрали у селян землю, якою наділила їх Радянська влада, позбавили населення медичної допомоги. Не тільки в Миговому, а й в усій передгірній околиці в роки тимчасової окупації не було жодного лікаря;. Школа знову була перетворена в знаряддя румунізації українців. Загарбники чинили нечувані звірства над радянськими людьми. Сільських активістів В. Г. Шпитка, І. В. Клима, І. С. Остафійчука, М. К. та Д. А. Шутаків й інших вони жорстоко катували. Фашисти розстріляли в селі 7 громадян, кинули до концентраційних таборів понад 200 і вивезли на роботи до Румунії 145 чоловік. Окупанти забрали в селян 62 коней, 14 свиней, 78 овець, 38 вуликів тощо. Ворог спалив приміщення сільської Ради та чимало інших будівель; загальна сума збитків, заподіяних селу, становила 233 тис. карбованців.
Населення брало активну участь у боротьбі з німецько-румунськими окупантами. 30 жителів села за виявлену в боях з ворогами мужність було відзначено урядовими нагородами. Два ордени Червоної Зірки і багато медалей прикрашають груди П. Г. Фівкіна, орденом і кількома медалями нагороджений Г. Г. Андрійчук. В боях з німецько-фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни загинули 72 жителі села.
12 квітня 1944 року Мигове визволено від фашистських окупантів. Відразу відновила роботу сільська Рада, головою якої знову став Д. П. Гладчук. Під її керівництвом трудівники села дружно взялися за ліквідацію наслідків окупації та піднесення сільськогосподарського виробництва, за налагодження роботи школи, клубу, медпункту. Сільська Рада організувала ремонт сільськогосподарських знарядь. Родинам військовослужбовців подавалась допомога по обробітку полів. Від держави населення одержало насіннєву позику. Все це дало змогу вчасно провести всі польові роботи, виконати хлібопоставки та заготівлі сільськогосподарських продуктів.
Українські буржуазні націоналісти всіляко намагалися залякати селян, відвернути їх від активної участі у соціалістичній перебудові села. В 1944 році вони спалили в селі кілька будинків. Жертвою їх звірячої розправи стали С. Т. Стратій, М. С. Остафійчук, О. О. Артемійчук, І. М. Семеген, М. П. Токар. Та оунівцям не вдалося домогтися здійснення своєї підлої мети. Як і всі вороги Радянської влади, вони швидко були розгромлені.
В період, коли війна ще не закінчилася, трудящі подавали активну допомогу фронтові. В селі збиралися кошти на танкову колону «Радянська Буковина», продовольство і подарунки воїнам Червоної Армії. Вносили мигівчани свій посильний вклад і у відбудову народного господарства країни. Деревину, яку заготовляли вони в навколишніх лісах, відправляли до багатьох українських міст.
Та все ж домогтись крутого піднесення землеробства при одноосібному господарюванні не можна було. У 1944 році тут налічувалося 283 господарства, які мали менше 0,5 га землі, 237 господарств, що володіли ділянками від 0,5 до 1 га, 58 — від 1 до 1,5 га, 15 — від 1,5 до 2 га. Це не давало можливості раціонально використовувати техніку, застосовувати передові методи обробітку грунту.
Досвід успішної роботи колгоспників східних областей УРСР переконував селян у необхідності колективізації своїх господарств. В січні 1949 року в Миговому створено сільськогосподарську артіль. За одностайним рішенням колгоспників її назвали іменем В. І. Леніна, головою артілі обрано А. І. Гайдука. Спочатку в артіль вступило тільки 6 дворів, але вже у грудні 1949 року їх було в артілі 216. У 1950 році до колгоспу подали заяви ще 329 господарств.