Київ у період боротьби проти іноземних інтервентів та внутрішньої контрреволюції (1918—1920 рр.) (закінчення)
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4
Багато зусиль доклали кияни, щоб подолати паливну кризу. Взимку 1920 року сотні робітників і службовців працювали на заготівлях і доставці палива. В боротьбі за паливо велику допомогу подало командування 12-ї армії, член Реввійськради якої М. Серафимов очолив спеціально створений революційний паливний комітет. Було вжито рішучих заходів до ліквідації «пробок» в Броварах, Конотопі, Ніжині та інших залізничних станціях, де стояло багато ешелонів з паливом. У зв’язку з усім цим становище з паливом у Києві різко поліпшилось.
Загальне поліпшення становища в місті створило необхідні умови для подолання такої небезпеки, як епідемії. В першій половині березня 1920 року в місті було 23 лікарні на 4827 ліжок, працювало 40 пересувних душових та дезкамер. Із медичного персоналу було створено 8 загонів по боротьбі з тифом. Багато медичних працівників-киян в цей важкий час працювали, віддаючи всі сили, а деякі з них героїчно загинули на своєму благородному посту. Загальними зусиллями місцевих органів і всіх трудящих весною 1920 року в Києві було наведено революційний порядок.
Але в цей час, як і в минулому році, перешкодою на шляху забезпечення нормальних умов життя в місті залишався куркульський бандитизм. Для боротьби проти бандитизму були створені спеціальні загони. Велику допомогу подала трудящим Києва, як і всієї України, Радянська Росія. Так, лише з Петрограда в розпорядження начальника київської губміліції 26 лютого 1920 року прибув загін, який складався в основному з комуністів.
В результаті зміцнення органів влади стало можливим ліквідувати ревкоми і обрати Ради, вибори до яких на Україні розпочалися з кінця лютого 1920 року. Навколо виборів до Рад розгорнулась дуже гостра політична боротьба. Рештки контрреволюційних партій намагалися захопити керівництво ними в свої руки. Особливо гостра боротьба проходила в Києві, де вели ворожу агітацію замасковані меншовики, есери, петлюрівці та інші вороги. В резолюції міської партійної конференції, яка відбулась 1 березня 1920 року і обговорила доповідь голови губревкому А. Іванова у питанні про проведення виборів у міську Раду, підкреслювалась необхідність викривати націоналістичну агітацію.
Виконуючи рішення конференції, Київська міська партійна організація розгорнула широку виборчу кампанію. В газетах день удень вміщалися заклики до активізації підготовки виборів. На підприємствах, в установах, у робітничих клубах і в театрах більшовики провадили передвиборні мітинги і збори, на яких були присутні сотні й тисячі трудящих міста. Незважаючи на дезорганізаторську діяльність націоналістів, меншовиків та есерів, на передвиборних зборах та мітингах ухвалювались більшовицькі резолюції. Вибори до Київської Ради, які проходили в квітні 1920 року, показали, що трудящі Києва йдуть разом з Комуністичною партією, під її керівництвом.
У Київській Раді робітничих і червоноармійських депутатів більшовики становили 74 проц., безпартійні — 14, есери — 6,5, меншовики — 3,8, бундівці, укапісти та інші — 1,7 процента.
Повний провал антирадянських партій під час виборчої кампанії до Рад і цілковиту перемогу більшовиків продемонстрували вибори виконкому Київської міськради. Її виконком було одноголосно обрано за списком, що його запропонувала комуністична фракція. Виконком Київської міської Ради очолив А. Іванов.
Трудящі Києва з великим ентузіазмом взялися за відбудову господарства і розвиток культури міста. Вони все робили для того, щоб якнайшвидше подолати труднощі. Однак мирне життя киян знову було порушене вторгненням на територію України іноземних. загарбників. На цей раз імперіалісти направили проти соціалістичної країни буржуазно-поміщицьку Польщу, правлячі кола якої виношували плани загарбання радянських земель.
Імперіалістичні кола США, Англії і Франції подали білопанській Польщі велику допомогу, яка на весну 1920 року створила більше, ніж семисоттисячну армію, озброєну найновішою для того часу зброєю.
В польську армію було направлено велику кількість військових спеціалістів країн Антанти, у тому числі і американських пілотів.
19 квітня 1920 року над Києвом з’явилися польські літаки і почали бомбардувати мирне місто. Внаслідок цього бандитського нальоту, здійсненого польськими і американськими пілотами серед білого дня, було вбито 10 і поранено 14 киян. Через тиждень після цієї провокації — 25 квітня 1920 року — білопольська армія Пілсудського без оголошення війни напала на Радянську Україну. «У нас немає сумніву,— говорив В. І. Ленін 29 квітня 1920 року,— що польський уряд почав цю наступальну війну проти волі своїх робітників»1. Трудящі маси Польщі, керовані Комуністичною партією, виступали проти авантюристичної політики кліки Пілсудського та її хазяїв — імперіалістів Антанти, прагнули до встановлення добросусідських відносин з Радянською країною.
Разом з білопольськими загарбниками на Україну прийшли буржуазно-націоналістичні банди, очолювані Петлюрою. У квітні 1920 року Петлюра уклав з Піл-судським так звану «Варшавську угоду», згідно з якою Україна перетворювалася на протекторат Польщі, в колонію імперіалістів Антанти. Незабаром з Криму на Україну почали наступати білогвардійські війська Врангеля. Як зазначав В. І. Ленін, Врангель і поляки — це дві руки міжнародного імперіалізму.
Київська губернська партійна конференція, що відбулася в перші дні наступу польських інтервентів, закликала комуністів і всіх трудящих піднятися на відсіч ворогу. При губкомі партії було створено мобілізаційний відділ для мобілізації комуністів. Лише в перші дні після нападу з Києва було відправлено на фронт 212 комуністів. У цей же час на засіданні Київської Ради було обрано губревком у складі А. Іванова, П. Любченка, І. Вардіна, В. Балицького і К. Чернова. Губревком безпосередньо здійснював всю роботу по мобілізації сил на відсіч ворогові. Всі депутати Ради оголосили себе мобілізованими. Київська Рада профспілок також прийняла рішення про мобілізацію 25 проц. усіх членів профспілки. Проводилась комсомольська мобілізація. На всіх підприємствах Києва ЗО квітня і 1 травня відбувалися мітинги і збори робітників.
Перевага у військах і техніці дала змогу польським інтервентам швидко просунутися вглиб Правобережної України. 1 травня 1920 року в місті було оголошено воєнний стан, і після запеклих боїв радянські війська залишили Київ. Для трудящих Києва знову наступили чорні дні іноземного поневолення. Піл судчики грабували населення, розстрілювали за найменшу непокору. Активну допомогу польським імперіалістам у відновленні на захопленій території влади капіталістів і поміщиків подавали українські буржуазні націоналісти.
Комуністична партія України та її підпільні організації на тимчасово окупованій ворогом території викривали загарбницькі плани польських імперіалістів і зрадницьку роль української буржуазно-націоналістичної контрреволюції і піднімали трудящі маси на боротьбу за Радянську владу. IV Всеукраїнський з’їзд Рад, що відбувся у травні 1920 року, в спеціально прийнятому «Маніфесті до селян, робітників, бійців Червоної Армії і всіх трудящих України» заявив: «Вмерти або подолати польських панів — ось той вибір, який стоїть перед Україною. Радянська Росія поспішає вам на допомогу… Братерський союз наш з робітничо-селянською Росією ще більше зміцніє і загартується у боротьбі».
Комуністична партія і Радянський уряд негайно вжили рішучих заходів до зміцнення Південно-Західного фронту. «Україна в небезпеці — говорилося у зверненні ВЦВК і РНК РРФСР, підписаному В. І. Леніним і М. І. Калініним, до робітників і селян Росії,— а з нею разом в небезпеці і Радянська Росія… Злочинним насильникам повинна бути дана нещадна відсіч».
На Південно-Західний фронт, яким командував О. І. Єгоров, були направлені кращі з’єднання і частини Червоної Армії. На Україну в кінці травня прибула 1-а Кінна армія на чолі з С. М. Будьонним і К. Є. Ворошиловим, 25-а Чапаєвська дивізія і Башкирська кавалерійська бригада та інші частини. У складі Південно-Західного фронту була і 8-а кавалерійська дивізія червоного козацтва.
26 травня 1920 року радянські війська перейшли в контрнаступ проти біло-польської армії. Головна ударна сила фронту — 1-а Кінна армія — 5 червня прорвала фронт білополяків і 7 червня визволила Житомир і Бердичів. Основні сили 3-ї польської армії були відрізані і розгромлені під Києвом. В цих боях прославилися 45-а стрілецька дивізія під командуванням Й. Є. Якіра і кавалерійська бригада Г. І. Котовського. До Києва з боку Василькова наближалась 44-а стрілецька дивізія, якою командував І. Н. Дубовий.
Польський фронт був дезорганізований. Білополяки, спалюючи обози, кидаючи зброю, в паніці тікали з Києва.
Вранці 12 червня передові сили 44-ї дивізії вступили в Київ. Червоний прапор замайорів над містом.
Багатостраждальний Київ знову став радянським. З великою радістю зустріли трудящі Києва свою визволительницю — Червону Армію. У перший же день визволення Києва трудящі міста разом з радянськими бійцями на мітингу, що відбувся на Думській площі, прийняли привітання В. І. Леніну. В особі В. І. Леніна трудящі вітали «Радянську робітничо-селянську владу, могутню Червону Армію і Флот та ідейного керівника світового революційного руху — партію комуністів (більшовиків)»3. Одночасно мітинги з нагоди визволення Києва від білополяків відбулися у перші дні відновлення Радянської влади на ряді підприємств міста.
Відступаючи з Києва, білопольські загарбники розстріляли багато робітників і політичних в’язнів, зруйнували і спалили всі мости через Дніпро, товарну станцію, приміщення 4-ї та 5-ї гімназій. Вони намагалися зруйнувати також водопровід і електростанцію, але київські робітники із зброєю в руках вчинили опір, і ці споруди залишилися цілими.
13 червня 1920 року із Черкас повернувся Київський губревком і губком КП(б)У, які зразу ж почали велику роботу по мобілізації трудящих на відбудову зруйнованого інтервентами господарства. Здійснюються заходи по налагодженню постачання населення продовольством, товарами першої потреби, відбудові зруйнованих окупантами мостів через Дніпро та інші. Для проведення цих робіт була проведена мобілізація нетрудових елементів, а також призови робітників. Так, тільки на відбудову мостів Київська губкомпраця направила понад 2 тисячі нетрудових елементів. Велику допомогу у відбудові залізничного мосту через Дніпро, що з’єднував Дарницю з містом, подали військові частини.
Профспілкові організації Києва терміново відправили на заготівлю хліба та інших сільськогосподарських продуктів 200 чоловік, понад 600 чоловік на заготівлю дров.
Долаючи численні труднощі, партійні і радянські організації розгорнули велику роботу по відбудові господарства міста. ЦК РКП(б) і Радянський уряд Російської Федерації, незважаючи на складну воєнну обстановку, подавали Україні, в тому числі і Києву, всебічну допомогу кадрами, грішми, устаткуванням, паливом тощо. Так, лише за період з 1 травня по 31 серпня на Україну прибуло 958 досвідчених працівників. В липні 1920 року ЦК РКП(б) направив до Києва групу керівних партійних, радянських і профспілкових працівників на чолі з членом партії з 1904 року М. К. Вєтошкіним, який був призначений головою Київського губревкому.
За короткий час стали до ладу і почали випускати оборонну продукцію провідні підприємства Києва.
Успіхи на фронтах та розгром буржуазно-націоналістичної контрреволюції створюють більш сприятливі умови для відбудови господарства міста і поліпшення побутових умов трудящих. На кінець 1920 року в Києві уже діяло 91,3 проц. всіх підприємств, які хоч і працювали з незначним навантаженням, але давали продукцію для потреб країни, в тому числі і предмети широкого вжитку. В місті поступово зменшується безробіття, збільшується численність робітників, підвищується їх виробничо-технічна кваліфікація. З липня 1920 року почав працювати Київський підвідділ професійної освіти, який провів ряд заходів по ліквідації технічної неграмотності і підготовці кваліфікованих кадрів робітників. Вже в жовтні в Києві було організовано сім технікумів з професійними школами при них, п’ять соціально-економічних шкіл та 12 курсів при заводах. На підприємствах проводились виробничі конференції, пропагувався досвід передових робітників, що сприяло вихованню в масах свідомого ставлення до праці.
Партійна організація міста посилює агітаційну і масово-політичну роботу серед робітників і всіх трудящих. Відбуваються збори і мітинги, на яких виступали керівні працівники, активні учасники революційних боїв. Вони викривали зрадницьку роль українських націоналістичних і дрібнобуржуазних, а також російських буржуазних партій, що в ході громадянської війни зазнали повної поразки.
Під керівництвом Комуністичної партії у місті провадилась значна робота по підготовці нових поповнень для Червоної Армії, що билась ще на білопольському і врангелівському фронтах. Наприкінці серпня 1920 року Київський губпартком послав на боротьбу з Врангелем 40 комуністів. У вересні на Південно-Західний фронт було послано 100 комуністів. Одночасно з міста на боротьбу на врангелівський фронт відправилось по комсомольській мобілізації 200 чоловік бійців. 600 чоловік з Києва та губернії до середини жовтня було відправлено на Південний фронт по профспілковій мобілізації. В цілому в другій половині 1920 року з Києва і губернії для поповнень Червоної Армії було мобілізовано близько 60 тис. чоловік.
У листопаді 1920 року Червона Армія розгромила білогвардійські війська Врангеля, а на кінець року зазнали повного розгрому і буржуазно-націоналістичні петлюрівські банди. На Україні було ліквідовано останні ворожі фронти.
Ця історична подія співпала з третьою річницею Великої Жовтневої соціалістичної революції, яку особливо радісно було відзначено трудящими Києва. На Софійській площі відбувся військовий парад, на якому були присутні командуючий Південно-Західним фронтом О. І. Єгоров, член Реввійськради фронту Р. І. Берзін та інші. З глибокою подякою зверталися трудящі до Комуністичної партії, братньої Радянської Росії, яка в найтяжчі часи приходила українському народу на допомогу. Яскравим проявом цього був рух, що ширився по всій Україні, за подання продовольчої допомоги пролетарським центрам Російської республіки. З Києва та інших міст України до третьої річниці Жовтня було відправлено в Радянську Росію десятки вагонів з продовольством.
У другій половині листопада 1920 року відбулася V конференція КП(б)У, яка головну увагу приділила питанням господарського будівництва і висловилася за встановлення тісного економічного союзу Української РСР з Радянською Росією та іншими радянськими республіками.
Керуючись цими рішеннями, більшовики Києва, як і всієї України, розгорнули велику роботу по мобілізації трудящих на відбудову зруйнованого господарства. У місті відбулися суботники, в яких брала участь значна кількість населення Києва. Трудящі міста, особливо робітники, з великим політичним і виробничим піднесенням приступили до господарського будівництва, до будівництва нового життя.
Одночасно Київський губревком, партійні організації вживають рішучих заходів до придушення опору залишків білогвардійців і куркулів, що намагалися всіляко перешкодити соціалістичному будівництву. У цій боротьбі зміцнюється союз робітників і селян. Яскравим свідченням цього був з’їзд комнезамів Київщини, що відбувся у грудні 1920 року. В його роботі брали участь і робітники Києва, які згуртували бідноту на боротьбу з бандитизмом, на подолання господарської розрухи. Учасники з’їзду з великим піднесенням прийняли вітальну телеграму В. І. Леніну, в якій говорилося: «Ти перший у світі кинув нам, трудящому людові, лозунг «Вся влада Радам!» і вже більше трьох років ми своєю кров’ю захищаємо Ради від капіталістів, поміщиків, спекулянтів і куркулів»1. В цих словах проявилася тепла любов трудящих до Володимира Ілліча Леніна, вождя і вчителя, творця першої у світі держави робітників і селян, їх готовність будувати своє життя по Леніну.
Трудящі Києва своєю героїчною боротьбою і творчою працею у роки іноземної інтервенції та громадянської війни внесли значний вклад у справу розгрому ворогів соціалістичної революції. Після переможного завершення громадянської війни кияни в дружній сім’ї народів Радянської країни під керівництвом Комуністичної партії на основі ленінського плану приступили до мирного соціалістичного будівництва.
Частина 1Частина 2Частина 3Частина 4